для сучасників і залишається складною фігурою для істориків.
Саме входження у владу гетьмана виявилося нелегким. Україною прокотилася хвиля бунтів. Ще відразу після усунення Самойловича багато козаків розійшлися з табору й стали розбурхувати людей. Почалися розправи над орендарями, їх грабували і вбивали170. Будинки багатьох полковників теж були розграбовані за їх відсутності171. Частина старшини опинилося в опозиції, не погоджувалися зі зміщенням гетьмана. Іноземці повідомляли, що велика частина України не визнала Мазепу172. Він був навіть вимушений просити в Голіцина 4000 російських солдатів, які супроводжували його до Батурина173. Син Самойловича Григорій разом з прилуцьким полковником Л. Горленком збирався шукати підтримки в Криму.
Портрет-гравюра гетьмана Війська Запорозького Івана Мазепи, надрукована вперше у німецькому виданні 1704 року. Д. Бейел.
Бунти поширювалися і серед простих козаків, як відповідь на жорстку політику гетьманської адміністрації останніх років. У Гадяцькому полку забили осавула Кияшку. Потім жертвою став сам полковник Л. Горленко і його писар: їх, побивши, кинули в піч, що горіла, і засипали землею ще живих. Усюди відбувалося побиття старшини, погрожували компанійцям і сердюкам. Усе це відбувалося в тих частинах, які не були в головному обозі, оточеному московськими військами. Залишений в Україні за наказного гетьмана Д. Апостол писав, що не в змозі утримати ситуацію. Послали за допомогою до сівського воєводи Леонтія Неплюева. Він оточив бунтівників, а старшина видала Григорія Самойловича. Син гетьмана, який ще нещодавно хвалився, що проїде по всій Україні в золотій кареті, принижено кланявся воєводі й поклав до його ніг свій полковницький пернач. Це його, проте, не врятувало, і незабаром Григорій Самойлович був страчений Неплюєвим «за зраду». Усе його майно забрав воєвода. Самого колишнього гетьмана під сильною охороною відіслали до Орла, а потім – до Сибіру.
Зауважимо, що Григорій був страчений Неплюєвим без жодного узгодження з Мазепою (ще один приклад, наскільки обмеженою була гетьманська влада). Ці події показали вирішальну роль, яку відігравали в Гетьманщині російські війська і воєводи. Показали вони й ненависть козаків до старшини, а також те, що гетьманові слід було покладатися лише на сердюків і «компанійців». Втім, Мазепі знову пощастило: внаслідок бунту природним чином відмінялися положення Коломацьких статей про «не заміну» старшини: «зрадників» слід було покарати, і Голіцин не став цьому опиратися.
Віддамо належне Мазепі, він ніколи не був прибічником крутих заходів. Важко сказати, що це було: природна обережність або християнське милосердя. Швидше за все і те й інше. Але політика Мазепи в перші роки його гетьманства – яскравий приклад стриманості.
Отримавши булаву, Іван Степанович зіткнувся з такою кількістю проблем, що
Величко С. Летопись. Т. III. С. 53—54.
Невіль. С. 495.
Bushkovitch. P. 153—154.
Невіль. С. 495.
