якимсь боярином «для прийняття якогось чину», мабуть, йшлося навіть про гетьманську булаву. Хоча Іван Степанович називав це «ложной басней», але просив прислати роз’яснення, оскільки «люди прості» будь-яким розмовам вірять234. Райчу прислали в Сівськ, звідки він засипав гетьмана проханнями повернутися до Батурина (Мазепа був тоді в поході в Новобогородицькій фортеці, що будувалася). Гетьман дуже вправно підтримав це прохання, не забувши нагадати, що Райча звинувачений у зраді та в багатьох «обидах», завданих його колишнім підлеглим. «Царський указ» у відповідь підкреслював непросте положення гетьмана: прислати Райчу до Батурина дозволялося, але наказувалося колишнього полковника «в обиду не давать», і особисто оберігати235. Але талант політика і тут дозволив Мазепі обернути невигідну ситуацію на свою користь. Він посилає прохання, щоб Дмитрашку не засилали, а відпустили додому – аргументуючи це небажанням, щоб «было на мене от войска и народу за это укора»236. Таким чином, гетьман позбавив свого ворога полковницької влади та впливу, залишивши його спокійно мешкати в своїх маєтках. Звичайно, це було дуже ризиковано, але виправдано, враховуючи ситуацію.
Уміння розбиратися в людях і плести складні комбінації допомагали Івану Степановичу і в створенні його знаменитої «шпигунської мережі». Мазепа не перший гетьман, що створив зовнішню агентуру, тобто, по суті, розвідувальну мережу. Першим успіхів на цьому терені добився ще Богдан Хмельницький. Але, мабуть, нікому не вдавалося довести її до такої досконалості. Не випадково даними мазепинської розвідки постійно користувався Голіцин, а пізніше – Петро І. Наприклад, гетьман писав князеві Василю, що відправив до Царьграду купця «для проведывания тамошних поведеней» і двох переодягнутих козаків: одного у Львів для відомостей про польські задуми, а іншого – до Бухаресту. Були в нього зв’язки і з мультянським (валаським) господарем. Мазепа повідомляв, що зайнятий пошуком відповідної кандидатури для посилки в Крим і Кизи-Кермен. Один з можливих варіантів – послати туди товмача під приводом викупу гадяцького жителя237. Наказ «проведывать всякие новости» був відданий гетьманом і прикордонному чернігівському полковникові Якову Лизогубу238, який входив у вузьке коло близьких йому людей.
Незважаючи на завзятість, здібності й обережність, Мазепі нелегко було зберігати прихильність свого покровителя. Найсуворіший контроль – ось основний принцип української політики Голіцина. За два роки свого гетьманства Іван Степанович написав князеві Василю більше 150 листів-звітів (це тільки збережені до наших днів). Для порівняння, за такий же відрізок часу за Петра листів було в чотири рази менше, незважаючи на Азовські походи, що активно розгорталися. Крім того, гетьман постійно з’їжджався «для державних розмов» із сівським воєводою Л. Неплюєвим, радником і улюбленцем Голіцина, що заміщав його в Україні239. Усі вістові новини він посилав через
Эварницкий Д. Источники для истории запорожских казаков. Т. 1. С. 161— 165.
Листи І. Мазепи. Т. 1. № 92. С. 226—227.
З епістолярної спадщини гетьмана Івана Мазепи. К., 1996. С. 28.
Листи І. Мазепи. Т. 1. № 93. С. 231—232.
Там же. № 99. С. 240—241.
Там же. № 71. С. 191. та ін.
