під час походу при королеві – не викликає сумніву, оскільки зберігся «Реєстр тих, хто був з королем й. м. за Дніпром», підписаний особисто Яном Казимиром. У ньому значиться Іван Мазепа (Iwan Mazepa) – показово, що саме Іван, а не Ян або Іоанн. – Świat pogranicza. Warszawa, 2003. – S. 184.
44
Детальніше про ці події див. Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659—1667 рр.). К., 2003.
45
«І в той деревне учинился пожар. И те де люди, покиня ево побежали однимать пожару, а он де в то время с товарищи того двора уехали верхами». – Російський Державний Архів Давніх Актів (далі – РДАДА). – Ф. 229. Оп. 1. № 141. Арк. 76.
46
Принаймні у кінці листопада 1664 року С. Фридрикевич був живий і підписував інструкцію козацьким послам на сейм. – Україна модерна. 1999—2000. № 4—5. – С. 407.
47
Цей факт про те, що друга дочка С. Половця була у шлюбі за П. Дорошенком, наводить американський дослідник козацької генеалогії Г. Гаєцький. У новітній праці про старшинські роди В. Кривошеї говориться тільки про двох дружин (дочки Яненка-Хмельницького та Єропкиної). В. Степанков говорить про трьох дружин, не називаючи їх поіменно. Тому вважаю, що дані Г. Гаєцького достовірні. – G. Gajecki. The Cossack Administration of the Hetmanate. Harvard, 1978. V. 2. P 571.
48
Лист Жана Балюза про Мазепу. // Мацьків Т. Іван Мазепа в західньоєвропейських джерелах. К.-Полтава, 1995. С. 105.
49
Мається на увазі перша перемога Б. Хмельницкого над поляками у травні 1648 р.
50
«для своєї росторопності и цекавости». – Величко С. Летопись. Т. II. С. 342.
51
Щоденник польського посольства, 27 серпня 1672 року. – Pisma do wieku J. Sobieskiego. T. II. N 425. S. 1100.
52
Сіверянський літопис. 2003. № 5—6. Док. № 6. С. 18. У Ю. Мицика ця польська звістка помилково датована 1669 роком, хоча вона, мабуть, відноситься до 1672 р.
53
Акты ЮЗР. Т. XI. № 68. С. 231.
54
Тобто з перекладачем.
55
Синбирский сборник. Малороссийские дела. № 13. С. 12—13.
56
Акты ЮЗР. Т. XII. N 112. C. 332.
57
Там же. № 133. С. 425.
58
Акты ЮЗР. Т. XI. № 151. С. 508.
59
Диким полем називали величезні незаселені простори, що лежали на південь від кордону Кам’янець—Винниця—Умань аж до Криму. Ці поля зазвичай були місцем здобичі вільних козаків і татарських чамбулів.
60
«Расспрос» Мазепи в Москві. – Акты ЮЗР. Т. XI. № 170. С. 561—562.
61
Синбирский сборник. Т. 1. М., 1844. С. 212.
62
«Расспрос» Мазепи в Москві. – Акты ЮЗР. Т. XI. № 170. С. 558—559.
63
Детальніше про цей див: Таирова-Яковлева Т. Г. К биографии автора казацкой летописи Самойла Величко. // Studia Slavica et Balcanica. 2016. № 2 – C. 76— 88.
64
Втім, далі Величко наводить явно неправдиві
