зрозуміть,чому б мені надій на те не мати
і слави не жадати мимохіть?
Рядки в лапках – це Сауті. Бога ради,
не припишіть мені його тиради!
Пісня друга
О вчителі юнацтва всетямущі
з Америки, з Європи – звідусіль,
благаю вас, шмагайте учнів дужче —
це гоїть, незважаючи на біль!
Ми бачили, як мати невсипуща
свого синочка пестила, покіль
позбувся він невинності – на жаль нам,
ще й засобом таким оригінальним.
Коли б у нас на Півночі холодній
до школи Дон Жуана віддали,
навчання б запал втишило природний
і заслужив би хлопець похвали.
Іспанія – це виняток, я згодний.
Але і там повинен як коли
юнак, що став причиною розлуки,
доводити дорослих до розпуки.
Та не дивує це мене аж зовсім.
Звернімося, будь ласка, до джерел:
матуся-математик – передовсім,
по-друге – вихователь, той осел,
гарненька жінка з мужем голомозим,
що з ревнощів пішов на духопел,
нарешті – час цвітіння весняного,
та ще й момент сприятливий для того!
Але земля кружляє між зірками,
тож ми на те приречені – і край.
Живи, і вдовольнись її дарами,
і тільки ніс за вітром повертай.
Король бере податки – править нами,
лікує лікар, піп віщує рай…
А нам би тільки чарочку добрячу,
та ще кохання й слави на додачу.
До Кадіса Жуан дістався вдало.
(Хороше місто, в ньому я бував.
Там, поки ще Перу не бунтувало,
містився центр колоніальних справ.)
А жіночки! – таких у світі мало.
Яка статура, чорт би їх побрав!
Таку ходу, як і такого стану
я малювати й пробувать не стану.
Арабський кінь, жираф чи, може, навіть
граційний олень, вишукана лань
чи будь-яка інакша їхня павіть —
усі вони не йдуть до порівнянь.
Щоб змалювати їх, потрібно вставить
окремий розділ до моїх писань.
А ніжки! А спіднички! Це дівчата,
про котрих значно краще помовчати.
Але писати все-таки я мушу.
Ну, що ж, гаразд! Тонесеньку вуаль
притримує рука, що ранить душу, —
для неї фарб не маю теж, на жаль.
А одяг! Та об’їдь моря і сушу —
де так обляже шовк або міткаль?
Зручнішого не бачив я ніколи,
окрім венеціанського фацолі100.
Але пора до справи повертати.
Жуан прибув до Кадіса. Мерщій
порочний нахил виправити мати
в мандрівці сподівалася морській.
Як Ной, він мав ковчег свій скерувати
в краї, де потяг вивітрив би свій
і повернув до маминої школи б,
немов з ковчега випущений голуб.
Він наказав слузі складати речі,
одержав гроші й
