диво – страх у морі потонутибув менший, ніж загинути від ран,
і натовп, що волів тонути п’яним,
покірно відступив перед Жуаном.
«Давай горілки!» – чулося зівсюди.
«Не дам! – Жуан суворо відповів. —
Якщо кінець, то помремо, як люди,
а не як дика зграя пацюків!»
Він ладен був стріляти просто в груди —
ніхто вперед ступити не посмів,
і навіть розчарований Педрилло
одмовився від чарочки безсило.
Старий позбувся давньої гордині
і геть од страху розуму одбіг.
Він пресвятій молився Катерині —
в гріхах численних каявся своїх,
він клявся, що ніхто його віднині
у море з дому випхати б не зміг,
що втратив мандрувати він охоту,
як Санчо Панса біля Дон Кіхота.
Уранці просяйнув промінчик віри
в те, що страшна минулася біда.
Прищухла буря. Та в пробиті діри
у трюмі набиралася вода.
До помп ставали навіть каноніри,
в яких була ще сила молода,
а ті, кого робота вкрай зморила,
заходжувались лагодить вітрила.
Але не стало щогл, і уповати
вже не могли на силу вітерця.
Адже не пізно й завтра загибати,
тож краще сподіватись до кінця!
І хоч судилось раз їм помирати,
а все-таки мілка затока ця
не вабила нікого, як могила,
котра б і їх навіки прихистила…
По бурунах Ліонської затоки
посудину, вже сповнену води,
хоч не тонула ще вона допоки,
туди ганяло вітром і сюди —
то на мілке тягло, то на глибоке,
поглинути готове назавжди, —
вона пливла то уперед, то рачки
не набагато вправніше від качки.
Обшарпана під час нічного шквалу,
вона вже ледь жила. А як на зло
людей і люта згага вже змагала,
але води питної не було.
Дарма команда стежила бувала
крізь труб підзорних збільшувальне скло:
ні берега довкіл, ані вітрила,
лиш ніч, що знову обрій обступила!
А вітер вив – от-от, здавалось, вдасться
із кораблем закінчити дуель.
До того ж в помпах, наче на нещастя,
потерлися паси на канитель.
Тепер уже, шматований весь час цей,
із ласки хвиль тримався корабель,
хоч ласка то була, якою в бійці
так люблять обмінятися англійці.
Тесляр прийшов в сльозах до капітана
і про останні спроби доповів.
І то була ознака препогана,
бо чоловік той плакати не вмів,
та й схожий був уже на дідугана…
Він мав дружину й кілька дітлахів,
котрі, як я не вперше помічаю,
і мертвого доводять до відчаю.
Хилилася посудина безсила,
уже не здатна рухатися вплав.
Хтось плакав, щоб Мадонна захистила,
а
