мама -Дзи Цан.
12 годин потому ми вже литим літаком. У нас є дві квартири. Одна в центрі Києва записана на моїх батьків, а ще одна в Миколаєві вона моя особиста. І коли мені хочеться від всього відпочити я їду одна до Миколаєва і просто гуляю в центрі, ходжу до кіно, доречі Надя теж з Миколаєва, саме тому я там купила собі квартиру. Ми подруги, взагалі я мало з ким спілкуюсь але Надюша, вона настільки світла та мила, що просто неможливо не втриматись від спілкування з нею. А інколи, коли мені зовсім погано душевно, я їду на автовокзал беру білет до Коблево, знімаю номер в готелі і насолоджуюсь морем, яке неймовірно заспокоює. Ще до посадки в літак я мала план, поїхати з Надею в Коблево на пару днів.
Напевно на обличчі я була зовсім подавлена адже мати вперше в житі мене запитала…
– Лю, доню, ти щаслива? – мене її питання збило спантелику.
– Чому ти запитуєш?
– Тому що я твоя мати, і я відчуваю твій біль. Що трапилось? Поділись!
– Мам..– я хилю голову до долу, я не знаю як їй сказати, що все що вони будували для мене, мені не підходить… – розумієш…..– Тим часом стюардеса оголошує посадку, чим самим і рятує мене але тимчасово, я думаю я повинна їм сказати.
– Пристібнись доню, послухай у мене є ідея! Давай тата проведемо до таксі з сумками, а самі як мати й донька підемо в СПА, потім поїмо, поговорим? – думка що ми влаштуєм посиденьки як у дитинстві розвеселили матір, на обличі з’явилась усмішка.
– Думаю, він теж повинен бути при розмові! – дещо ховаючи погляд обережно промовляю я.
– Добре донечко! Якраз відсвяткуємо одну подію, одна фірма запропонувала нам контракт, вони бажають щоб ти стала обличчям їхнього товару. Подробиці розповім в ресторані.
Ну от знову почалось… Чому я не можу жити як хочу, слухаючи своє серце? Роблячи безглузді речі? Не дивлячись на те що серце колотиться я вирішую сьогодні розставити всі крапки над – І -.Я сильна, молода і це моє життя. Я вирішуватиму як жити, де навчатись і все таке інше. По дорозі плани змінились. Ми одразу поїхали додому. Татові стало погано. Я визвала швидку допомогу, люди в білих халат при огляді поставили діагноз – перевтомлення. Одноголосно було прийнято рішення їхати всім разом на відпочинок. Наступного дня ми всією сім’єю були вже в Миколаєві, а до вечора в Коблево. Зупинились в готелі,,Золота корона,, на березі моря. В найкращому номері. Надя не поїхали, вона залишилась в Миколаєві разом зі своїм новим хлопцем. Ну звісно!
Готель дуже красивий навіть вишуканий, якщо можна так описати. Він мав чотири поверхи, перший був повністю чорного кольору, чорні вікна, великі широкі вхідні двері, з золотими ручками, над якими великими золотими буквами виблискувала назва готелю,,Золота корона,,. Три верхніх поверхи білосніжно білі. Ні яких зайвих деталей, все просто та зі смаком. Як на мене, то одна деталь була ну дуже красива …це вікна. Вони вузькі, високі, на півкругом зверху мов арка,
