на стіл дівчині.
– Ми втомились! Можна нам наші ключі? Паспорти ми заберемо потім!
– Так мем, візьміть будь ласка! – вона протягує два ключа.– Дзи, та Че Цан – це Ваш ключ, а це Ваш Лю Цан! Приємного відпочинку. Якщо Ви не проти, наш швейцар проведе Вас до номерів та допоможе з багажом?
– Ні, будем вдячні! – відповідає тато. Мама досі нахмурена тому продовжує мовчати. Що за характер? От вперта жінка! Мене це навіть дещо веселить. Вона як маленька дитинка. Надула губи, відвернулась, якби ще склала руки навхрест я б засміялась.
Ми повертаємо на ліво та йдемо по коридору. Одразу видніється ліфт. На проти ліфту в стіні спеціальний простір в якому стоїть велика біла статуя чоловіка, одразу згадую фільм,, Джентельмени удачі,, слова водія:
– …Він сидить?
– Хто? -запитує актор Савелій Крамаров.
– Ну мужик цей твій!
– От село, хто ж його посадить, він же пам’ятник! -Я тихо посміхаюсь. Гарний фільм.
Ліфтом ми піднялись до самого верху. Тут все по іншому, коридор блискуче білий, підходимо до кімнати №1 – Люкс, ми проходимо в простору світлу кімнату. Білі стіни, підлога, стеля, мебель. По праву сторону диван буквою -С -,спинкою до стіни, по центрі маленький столик на ньому підставка в три яруси, фрукти, цукерки, та міні-дисерти, також два бокала, відро з льодом та шампанським. Також є двері що ведуть до ванної кімнати. Я вирішила не йти туди, а одразу побігла на балкон який знаходиться за стікляною стіною, вид був просто казковий. По праву сторону кімнати висіла велика плазма, яку тато митю увімкнув, він любитель новин. Хтось починає ранок з кави, хтось з сигарети, а хтось з новин. По низу стояв триляж, також з лівої сторони були ще одні двері що вели до спальної кімнати. І звісно велечезна хрустальна люстра кольору золота. Що в променнях сонця мерехтить як зірки вночі. На балконі квіти, живі дерева, стіл та два стула. А до моря можна було рукою дотягтись. Я вдихаю чисте, свіже повітря.
– Мам, я кину речі до своєї кімнати і піду на море хоч на 15 хвилин! -уже вечір, але на дворі так тихо, спокійно – це саме те, чого мені часом так не вистачає в моєму житті, що складається з постійної дороги та метушні.
– Добре але не довго, ми закажемо вечерю до номера, прийдеш до нас поїмо! -промовила та затвердила жінка-диктатор.
– Добре мам! -я не сперичаюсь. Я завжди погоджуюсь. Потрібно набратись сили перед вечерею, я все ж таки налаштована поговорити з ними. На виході з кімнати мене зупиняє оголошення з новин. Телеведуча повідомляла про те, що в Миколаївській області з’явився серійний маніяк. На рахунку якого за рік 4 жертви. На екрані висвітились обличчя дівчат: Анна Серпа, Вікторія Висоцька, Олена Мазур, Олена Притча. Вік їх від 17—19 років. Мені навіть здалось що вони всі схожі, всі молоді, блондинки. У повідомлені йшла мова про знаки які він залишав, але мені було не до цього. Швиденько вибігаю до своє кімнати №5.Невеличкий хол. Вікно також виходить з балконом до моря.
