пам’ять, приміряти підтанцьовуючи під весільні українські пісні. Чесно кажучи, плаття гарні, жіночні. А ще, у неї була ця ж червона помада. Її запах специфічний і вона дуже їдка. Ми фарбували її на губи а потім ледве повідтирали. Тому я впізнала її відразу.
Як обіцяв, через одну чи дві години, Юрій повернувся. Він мене розпитував все в деталях, що нападник казав, що робив. Все записав, і в останню хвилину просто зірвався і пішов. В кімнату зайшов тато, матір була поруч. Ну ось, ідеальний момент поговорити.
– Дорогі мої батьки, я хочу з вами поговорити! – звертаюсь до людей, що є найдорожчими в моєму житі. Вони присіли на кресла по одній стороні, по іншій мені завезли лікарняний столик з обідом. На ньому було тарілка з пюре, котлета, тарілочка свіжого салату, скибка хліба, стакан соку апельсинового та стакан води. —Я безмежно Вас люблю і більше всього я не хочу вас засмучувати. Але і дурити вас я теж неможу. Я не хочу займатись модельним бізнесом! Я не люблю і не хочу жити таким життям!
– батьки почали переглядатись між собою.
– Доню, ця ситуація добавила тобі популярності, ми зірвемо куш! – як завжди думаючи про заробіток промовляє матір, тато тихо спостерігає за мною.
– Мам, ну хіба в коштах щастя? Ви знамениті агенти, виверніть мій ухід з модельного бізнесу на вашу користь. Підпишіть контракт з Надею. Я вірю в вас ви підіймете її на п’ятистал. Але я навіть не питаю вашого дозволу, я кажу, що я йду навчатись і тепер знаю на кого.
– Ким ти хочеш бути? – запитує тато.
– Я піду навчатись на криміналістику. Коли я помирала, я бачила, я так думаю – янгола. Який сказав, що я маю ще справи, і мій час не прийшов. А ще, у мене буде дар, який допомагатиме мені.
– Дар? А цей дар прогодує тебе? – незадоволено фиркає мати. Я очікувала цього, тому беру її ніжно за руку, мило посміхаюсь та ледве нахилившись до неї промовляю…
– Мамочка, я люблю тебе і тата, я вдячна вам за все. Але рішення я прийняла. І як батьків, які мене теж люблять, я на це надіюсь… -я підшучую щоб розрядити обстановку -..прошу мене підтримати.
– Одже, ти доросла і сама тепер прийматимеш рішення? – запитує батько.
– Так!
– Ну що ж, це наш обов’язок, підтримувати тебе. Ти єдина наша донечка, ти саме дороге.
– Що, я не згодна! – перечить матір.
– Дзи схаменись, ми майже її втратили, Лю права, і ти і я, ми знаємо свою справу і з бізнесом все буде добре! -матір заплакала, почала обіймати мене та цілувати, тато теж підійшов та плинув в наші семейні обійми. Я вдячна долі за свою сім’ю.
***
Час минав швидко, почалась плакуча, холодна осінь. В лікарні я провела десять днів. Шви затяглись, шрам залишився лише на щоці, мати пропонувала зробити пластику, я відмовилась. Поки я не готова. Прийде та хвилина, коли я психологічно підійду до цього питання та все виправлю.
Юрій приходив через один, два
