відчувши шорох я повертаю голову щоб впевнетись що він не йде за мною. І ледве я повернула шию, як відчуваю невиносимо сильний удар по голові. Я падаю, перед очима все стало темним.
Ріжуча біль привела мене до тями. Я хотіла піднятись але зрозуміла що я зв’язана, руки та ноги неподвижні, рот заклеєний скетчем (чому я так вирішила? тому що було відчуття зтягненості та липучості, а на очах пов’язка. Я знову відчуваю запах шоколаду з табаком. Він поруч, моя щока пече, здавалось, що по обличчі тиче чи то кров, чи вода я не розумію, головна біль від удару не дає мені змоги зосередитись. Він перевертає мене та ґвалтує. Неможливо описати яку біль я відчувала. Він робив це жорстоко, при цьому бив мене, тягнув за волосся, бив головою об підлогу коли я пручалась. Мене боліло в низу живота але не від мителиків кохання а від зруйнованих мрій. Від розуміння того що я ніколи не зроблю цей перший крок, що є таким важливим в житі кожної дівчини. Адже мою цноту вже не повернути. Від ударів я виключалась на долі секунд. Коли він робив все це, він постійно казав:,, -Хто тепер головний суко! Я твій повелитель, здохни від насолоди бути твариною яку я, сам Сатана, трахнув.,, -Потім він повернув мене обличям до себе здер з рота скотч і запитав чи не хочу я сказати останє слово перед тим як я здохну. Я махнула головою, даючи зрозуміти що хочу. Він дістав ще кляп, і я набравшись сили промовила:,
– Я ненавиджу тебе, але я молитимусь за тебе! -.Він голосно розсміявся, але продовжував сидіти на мені зверху.
– Ненавидиш? Ми це виправим! Ти несхожа на неї, тому я тебе не вб’ю, ми програєм! – і закінчивши свою вонючу промову він мене розпочав душити.
Мені не вистачає повітря, я хватаю його з останіх сил, у вікно світить повний місяць, і так як тканина на очах недуже груба я знову бачу його чорний образ. В цю ж секунду я прощаюсь з життям, я розумію що вмираю. І все. Це кінець. Я вимикаюсь. Прощай мама, прощай тато. Я люблю Вас.
Перед очима пролітає все життя, але з дорослого віку і до дитинства: подіум, батьки, школа, друзі. Відчуття повного безмежного кохання, щастя, спокою та радості, я йду, навколо темрява. Що трапилось? Я померла? Де я?В далі видніється промень світла, я розумію, це дорога до раю. Сяйво мов зігріває, мені так хочеться підійти поближче. Я проходжу кілька метрів і ніби впираюсь в невидимий бар’єр. Що, що не так? Навпроти мене з’являється сутність, через яскраве сяйво я не можу розгледіти обличчя.
– Хто ти? Де я? -запитую.
– Лю, твій час ще не прийшов! – відповідає мені сутність що має жіночий голос. Дуже знайомий, але через сильне хвилювання я не можу пригадати, чий сам це голос.
– Я померла? – не знаю чому але я спокійна.
– Майже, у тебе є незавершені справи! Ти повинна врятувати від нього інших!
– Як? Як я це зроблю? -я спантеличена.
– Ти матимеш дар Божий, він допоможе тобі!
Я не відповідаю, просто киваю головою в знак згоди.
– О Боже! – я відчуваю неможливу біль в грудній клітині. Мене пронзає електричним струмом. Я падаю у невидимість,
