рудоволоса журналістка.
– Поки нічого. Шрам ще не загоївся. Але я думаю, я залишу його як згадку про те, що життя цінна, непередбачувана і все ж таки неймовірно прекрасна річ. А означає буква – S- Сатана, так він себе називає.– я зводжу брови, хилю голову. У вухах звучить його шипіння. Я різко дивлюсь в натовп, знайомих обличь не бачу але, як біла ворона, виділяється лише одна блондинка, вона схожа на тих дівчат, яких вбили. Не можу її розгледіти вона стоїть боком… – Гей, ти….– кричу я до незнайомки і знову, як в перший раз, все навколо завмирає. Всі люди застигли, лише вона повертається але не так як повертаються звичайні люди, а немов їде на чомусь, жодна її частина тіла нешевелиться але при цьому вона стає обличчям до мене. О боже у неї з носа йде кров, вона не відриваючи від мене погляда, витирає його пальцем та починає виводи з права на ліво по обличчю, кроваву букву – D-.В далі чується ледве помітний голос:,, – врятуй мене,,.Я прислуховуюсь, надіючись ще щось почути. І різкий жіночий сміх, що переходить в звучання звірячого реву просто мене глушить, я хватаюсь за голову, присідаю. І просто кричу…
– Аааааа!!!! – голова здається щас розколеться і трісне як спілий гарбуз. Боже, що ж це таке робиться. Я довго так не витримаю. Я не зможу допомагати іншим, мені самій потрібна допомога. Мати, як завжди не бажаючи бути невічливою перед журналістами, зве на допомогу.
– Юрій!! – вона швидко махає йому рукою, вказуючи на те що потрібна допомога. Він та тато проводять мене до поліцейської машини розштовхуючи всіх. Журналісти мов зелені мухи злетілись на кусок лайна, саме так, як на кусок лайна, так я себе почуваю. В машині я повідомила Юрію про свій дар. Після чого він запропонував заїхати в,, Кебаб,, (,,Кебаб,, – невеличке кафе в якому готують булочки, з соусом на вибір, жареним м’ясом, салатом. Дуже ситно та смачно.) Він проявив турботу та зацікавленість. І я лише рада була з ним частково поділитись своєю таємницею.
Через півтори години ми були на місці, всю дорогу я ловила його погляд на собі, мені здається я йому подобаюсь. Взявши по булці, Юрію, татові та мені, також всім колу, ми поїхали до парку. Дощу не було, на дворі прохолодно свіжа погода. Всі питання та відповіді на них, про дар яснобачення та про мої ведіння, він записував у чорний блокнот. Роздався дзвінок на його мобільному. На визові стояла релаксаційна мелодія. І я розумію для чого, через роботу. Він знаходиться у постійних роздумах, в стресі.
– Алло! – промовляє він. – Я слухаю. Що, ще одна? Як звати? Як?..– він глянув з підозрою на мене. – Яке село? – записавши все знову в блокнот він кладе слухавку.– Лю! Яку ти казала букву дівчина малювала на обличчі???
– Це була блондинка зачіска каскат, чолочка, а буква – D -! А що?
– Знайшли труп ще однієї дівчини, блондинка, чолка, звати Дар’я Поляк з м. Южноукраїнськ. Але цього разу на щоці не буква, а цифра -6-.
– То може це не наш серійний вбивця? – запитую я. Я шокована. Хіба це можливо? Так буває лише
