ніким чола щоб не корить».Та третя, злобная старуха,
Всміхаючись на ті слова,
На душу своїм духом хуха
І ось що скиглить, мов сова:
«Ай-ай, розщедрились сестриці!
Ось цяцю винайшли яку!
Добра повніські рукавиці
На неї сиплють без ліку.
Та що се, ви якогось Данта[104], Ґете[105]
Чи Шеллі[106] з неї хочете зробить?
Ну, любоньки, без мене ви не втнете,
Мені ж героїв тих по вуха вже досить!
Чекайте ж, я даруночок їй дам
Такий, що ваші пишні дари
Їй будуть не коштовний крам,
А гірш тяжкої муки й кари.
Іди ж собі, душе, у свою путь, —
Що терням встелена тобі, не розмарином!
А чим тобі на світі буть?
Будь русином і хлопським сином!
Талант твій буде рвать тебе
Між люди, в вир життя могучий,
В великих діл і намірів ігрисько,
Та вродження й мій присуд неминучий
Тебе по пояс загребе
В багно грузьке, в клопотів муравлисько.
Той зарід сили, що іскриться в тобі, —
Ні, ти не розів’єш його як слід.
Без вправ, без змагань, наче в гробі,
Його задушить твій нездарний рід.
Твій ум хоч буде вічно рваться
До світла, правди і добра,
Та ввік не здужає добраться
До тої течії, котра
Його б запліднила на зріст,
Йому дала би власний зміст,
Ярку створила б індивідуальність,
Дала би форм, думок ориґінальність.
Се не для тебе, синку мій!
Ти будеш за чужим слідом все гнаться,
Із помилок чужих нічого не навчаться
І повторять зади по указці чужій.
Твоє чуття тобі за пекло стане,
Його топтатимуть усі,
Аж сміття з скарбу зробиться погане,
Аж зависть розростесь, любов зав’яне,
Гірка отрута лишиться в душі.
Бажати будеш правди дуже,
Та з помилки у помилку блукать, —
Ніхто тебе не витягне з калюжі,
Хіба лиш Божа благодать».
Всякий леґенди співа: атеїсти про муки месії,
Амораліст про чернечу мораль, радикал про покірність,
Про самозречення й про занехаєння дійсного світу.
Окрик: життя – то чуття! Моє я – то мій світ, а у ньому
Стільки незвісного, тайн і безодень, Америк багато!
Гей же, Колумби[107]! Нові каравели готуйте, на вітер
Пніте вітрила. Рушай невідомі світи відкривати!
Світ дотикальних появ, отих грубих, важких елементів
Звісний нам добре наскрізь, перемірений, зважений точно,
Бридкість його і красу описали нам і змалювали
Вже на стосотні лади. Надокучило! Годі! Давайте
Свіже! Ведіть нас туди, де ніхто ще не втоптував шляху,
Де непридавлені тілом лиш нагії душі буяють!
Нуте, поезію слів і незайманих звуків давайте,
Мовою душ говоріть до душі, піднімайте уяву
На висоту, де горить
Данте Аліґієрі, Дант (1265—1321) – італійський поет і політичний діяч доби Передвідродження. У Львові 1913 р. І. Франко видав книгу «Данте Аліґієрі. Характеристика середніх віків. Життя поета і вибір із його поезії».
Ґете Йоган-Вольфґанґ фон (1749—1832) – німецький письменник, мислитель, природодослідник.
Шелл іПерсі-Біші (1792—1822) – англійський поет доби романтизму. Франкові належить незавершений переклад філософської поеми П.-Б. Шеллі «Цариця Меб». Його уривок опубліковано у збірці І. Франка «Думи і пісні найзнатніших європейських поетів» (Львів, 1879. – С. 27—28).
Колумб Христофор (1451—1506) – мореплавець, іспанський адмірал (1492), віце-король «Індій» (1492), першовідкривач Саргасового й Карибського морів, Багамських та Антильських островів, частини північного узбережжя Південної Америки та карибської берегової лінії Центральної Америки. У переносному значенні – уособлення духу відкриття, пошуку нових сфер буття.
