в них неподільне.Підношу се з натиском, панство моє:
Се плуга, не шаблі пановання є,
Культурности, а не розбою;
Ми не для забору у край сей ішли,
А в жертву себе ми йому принесли,
Його захищали собою.
Ми світло проґресу у варварства тьмі.
Що гнувся народ сей у панськім ярмі —
Потрібно було й натурально:
Ми вищі ідеї плекали в той час,
Він праці, порядку навчився від нас,
Втягнувся, піднісся морально.
Отеє, моє панство, є наш заповіт,
Котрим живемо ми вже тисячу літ,
Його нам забути не вільно!
Що хлоп збунтувався, се сумно – та нам
Не мститься, а дбать, щоб він каявся сам,
Піддався нам знов добровільно.
Що всіх непокірних ми витяли впень,
Се добре, та є се півділа лишень, —
А друге почнімо в сій хвили.
Зробім, щоб пізнали безглуздий свій гнів,
В нас бачили своїх природних панів,
Щоб нас шанували й любили.
Канчук, конфіската, відбирання прав,
Гніт, здирство, усе те, що раяв пан граф, —
Тепер се є анахронізми;
Хосен з них непевний, а певний скандал.
Що скаже Європа? Перед трибунал
Історії станем які ж ми?
Се, панство кохане, не фрази пусті:
Усе для нас мусять лишиться святі
Традиції нашого роду.
Як згодяться буки, жандарми, раби
І той наш величний девіз боротьби:
«За нашу і вашу свободу»?
Тепер органічної праці пора!
Хай згине шляхетська натура стара,
Шляхетське недбальство й неробство!
Політика наша така має буть,
Щоб землю і серце народу здобуть,
Uobywatelić to chłopstwo[128].
На економічному полі в сих днях,
У банках, щадницях, спілках, копальнях
Чекає нас праця подвійна;
У моїм умі вже малюється враз
Широка, багата, спасенна для нас
Політика інвестиційна.
Кінчу. О, коби було слово моє,
Мов дзвін, що заснути вночі не дає
І геть градові жене хмари!
Щоб страх розігнало ще свіжий отсей
І пристрасти більма зняло нам з очей,
Прогнало минувшини мари!
Вже ж певно, що скаже громада, те й я
Робитиму, хоч би розвага моя
В тім бачила злочин і згубу, —
Тож я піднімаю свій голос отсе:
Вважайте, панове, на все, а над все
На нашу батьківщину любу!»
Музики грім. Лиш дехто кине бравом.
Панове кривляться. В громаді тій
Не в тоні якось бути лібералом.
Барон, своє сказавши, сів як стій.
Він змучився, зопрів, розчервонівся,
Мовби пробіг через різковий стрій.
Князь задзвонив, і шум успокоївся,
І промовлять піднявся ґенерал,
Що в бою чести й сорому наївся.
Старий рубака. Бойовий сигнал
Для нього був, мов для коня острога,
Але стратегії ні в зуб не знав.
У
З цього мужицтва зробити громадян (
