руки й відчував, як кліпають його зелені очі. Я поворушив язиком, але так і не спромігся сказати ні слова. Вся його поведінка спонукала мене говорити, але його постать була найстрашнішим з того, що я коли-небудь уявляв.
– Хлопче, – сказав він м’яким голосом. Це змусило мене подивитись йому в очі. – Я можу навчити тебе, навіть якщо ти ненавидітимеш мене чи зневажатимеш мої уроки. Я навчу тебе, навіть якщо тобі буде нудно чи ти лінуватимешся. Я можу навчити тебе, навіть якщо ти повний дурень. Але я не зможу цього зробити, якщо ти будеш мене боятися. Принаймні не так, як я хочу навчити. І ще я не зможу тебе навчити, якщо ти вирішиш, що тобі це не треба. Але ти повинен мені сказати. Ти так добре навчився приховувати свої думки, що тепер фактично боїшся їх знайти. Але спробуй промовити їх вголос. Тебе ніхто не каратиме.
– Мені це не дуже подобається, – різко видав я. – Вбивати людей.
– О. – Чейд помовчав. – І я, коли до цього доходить. Мені й зараз це не подобається. – Він раптом глибоко зітхнув. – Коли настане час, ти дізнаєшся. Найважче спочатку. Але знай, що це рішення тобі доведеться приймати ще не скоро. А наразі тобі треба навчатися. – Чейд зробив паузу. – Пам’ятай, що вчитися завжди корисно. Навіть вчитися вбивати. Або навіть так: це просто річ, якої я тебе можу навчити. Це все. З цього часу, як думаєш, ти зможеш цього навчитися? Чи зможеш полюбити це?
Ну і питання для хлопчака. Навіть зараз всередині щось наїжачилось і внюхалося в цю думку, але оскільки я був усього-на-всього дитиною, то не міг заперечити. Але мене з’їдала цікавість.
– Я можу навчитися цього.
– Добре, – він усміхнувся, але в нього був утомлений вигляд і він не був задоволений, наскільки йому хотілося. – Тоді добре. Достатньо добре. – Чейд оглянув кімнату. – Ми можемо почати зараз же. А почнемо з прибирання. Он стоїть мітла. Так, спершу поміняй свою нічну сорочку на… он лежить стара пошарпана накидка. Поки що підійде. Не треба, щоб пралі запитували, чому твої нічні сорочки пахнуть камфорою та знеболювальним, еге ж? Тепер позамітай підлогу, а я поки приберу деякі речі.
Так минуло кілька годин. Я позамітав і помив кам’яну підлогу. Чейд керував мною, доки я прибирав якісь особисті речі з великого столу. Я перевернув трави на поличці, щоб вони краще сушилися, погодував трьох ящірок у клітці, нарізавши для них якогось явно не свіжого м’яса. Ящірки проковтнули м’ясиво, не пережовуючи. Я протер кілька глечиків та мисок і поскладав їх. Чейд працював разом зі мною. Йому подобалося моє товариство, і ми говорили, наче обидва були давніми або, навпаки, новими друзями.
– Ти досі не вмієш читати й писати? І арифметики не знаєш? Оце так чудасія! Що ж старий собі думає? Я подбаю про те, щоб це виправили. У тебе лоб твого батька, хлопче, і ти так само морщиш його. Тобі колись це казали? А, ось ти де, Слінку, суча тварино! Що ти ще натворив?
З-за килима вилізла коричнева ласка. Чейд познайомив нас і дозволив мені погодувати Слінка перепелиними яйцями з миски. Він засміявся, коли тваринка почала бігати за мною і просити ще. Чейд віддав мені мідний браслет, який
