Ньємана поставити наступне запитання, яке здивувало його самого.
– А друзі?
– Друзів теж не було. Ремі був самітник.
– Які стосунки його пов’язували зі студентами, тими, що відвідували бібліотеку?
– Він їм видавав книжки, це й усе.
– Ви не помічали нічого дивного останнім часом?
Жінка не відповіла. Ньєман запитав інакше:
– Може, ваш чоловік був напруженим, дратівливим?
– Ні.
– Розкажіть мені про смерть його батька.
Софі Кайюа підвела очі. Їхній тьмяний і невиразний колір надолужували прегарні вії і брови. Жінка злегка знизала плечима.
– Він загинув у дев’яносто третьому, під лавиною. Ми тоді ще не були в шлюбі. Я нічого більше не знаю. Ремі ніколи про це не говорив. Чому це вас цікавить?
Поліціянт промовчав, роздивляючись невеличку кімнатку з ідеально рівно розставленими меблями. Він добре знав такий тип приміщень. А ще він знав, що зараз вони тут не самі з Софі Кайюа. Пам’ять про померлого перебувала з ними, наче душа його десь у сусідній кімнаті збиралася у свій останній похід. Комісар знову поглянув на картини.
– Ваш чоловік тримав якісь книжки тут?
– Навіщо йому було їх тут тримати? Він цілий день працював у бібліотеці.
– Дисертацію він теж писав там?
Жінка коротко кивнула. Ньєман не переставав милуватися її вродливим і жорстким обличчям, дивуючись тому, що менше ніж за годину перетнувся з двома такими принадними жінками.
– Про що була його дисертація?
– Про Олімпійські ігри.
– Не надто наукова тема.
На обличчі Софі Кайюа з’явився зневажливий вираз.
– Його дисертація була присвячена зв’язку між фізичною випробою і священним характером ігор. Між тілом і думкою. Він досліджував міф про «атлона», пралюдину, яка, подолавши обмеження власного тіла, своєю потугою зробила землю родючою.
– Даруйте мені, – засопів Ньєман. – Я не надто розуміюся на філософії… Це все якось пов’язано з тими світлинами, що висять у вашому коридорі?
– І так, і ні. Це кадри з фільму Лені Ріфеншталь про Олімпійські ігри 1936 року в Берліні18.
– Ці знімки вражають.
– Ремі казав, що та олімпіада за своїм духом була дуже близькою до стародавніх ігор в Олімпії, основаних на ідеї єдності тіла й думки, фізичної випроби й філософського вираження.
– У тому конкретному випадку йшлося про нацистську ідеологію, хіба ні?
– Моєму чоловікові не важило, як висловлено ідею. Його чарував лише цей синтез думки й фізичної потуги, духу й тіла.
Ньєман нічогісінько не міг утямити в усій цій тарабарщині. Жінка нахилилася вперед і з несподіваною ворожістю запитала:
– Чому вони прислали вас? Чому вони прислали людину, таку, як ви?
Ньєман проігнорував її агресивний випад. Під час допитів він завжди застосовував один і той самий метод
Лені Ріфеншталь (Берта Елена Амалія Ріфеншталь, 1902—2003) – німецька акторка, спортсменка та кінорежисерка епохи нацизму. Перебувала в приязних стосунках із Адольфом Гітлером. У найвідомішому її фільмі, «Тріумфі волі», висвітлено перебіг партійного з’їзду НСДАП 1934 року в НюрнберзіУ 1936—1938 роках Лені Ріфенштайль займалася зйомками й монтажем фільму «Олімпія», присвяченого Олімпійським іграм 1936 року в Берліні. Фільму дали високу оцінку за музику та звукові ефекти, за красу гірських пейзажів і сцен світанку, а також за чудовий монтаж. «Олімпія» отримала кілька міжнародних нагород.
