висновку.
– Дякую. Ідіть, будь ласка, за мною.
Пропелер гелікоптера Ватикану крутився на неробочому ходу. Вітторія, як загартований профі, зайшла до кабіни перша, тільки ледь пригнувшись під пропелером. Ленґдон на мить завагався.
– А в автомобілі доїхати ніяк не можна? – напівжартома прокричав він пілотові, який саме сідав на своє місце.
Той нічого не відповів.
Знаючи навіжених римських водіїв, Ленґдон усвідомлював, що літати в Римі, мабуть, безпечніше, ніж їздити. Він глибоко вдихнув і теж зайшов досередини, обережно пригнувшись під пропелером.
Коли гвардієць увімкнув двигун, Вітторія гукнула йому:
– Ви вже знайшли контейнер?
Гвардієць подивився через плече, очевидно, нічого не розуміючи.
– Знайшли що?
– Контейнер. Ви ж телефонували до ЦЕРНу через контейнер?
– Не розумію, про що ви говорите. – Гвардієць знизав плечима. – У нас сьогодні море роботи. Командир наказав мені вас привезти. Це все, що я знаю.
Вітторія занепокоєно подивилася на Ленґдона.
– Пристебніться, будь ласка, – попросив пілот. Двигун запрацював гучніше.
Ленґдон пошукав свій пасок безпеки і застебнув. Здавалося, крихітна кабіна стискається довкола нього. Гелікоптер із ревом піднісся в небо і різко звернув на північ, у бік Рима.
Рим… caput mundi, де колись правив Цезар і де розіп’яли святого Петра. Колиска сучасної цивілізації. І в самому його серці… бомба сповільненої дії.
33
З повітря Рим схожий на лабіринт – складна плутанина старовинних вуличок, що закручуються довкола будинків, фонтанів і давніх руїн.
Гелікоптер Ватикану летів низько над містом, розтинаючи прошарок смогу, який «викашлювали» численні транспортні засоби, що скупчилися внизу. Ленґдон із цікавістю дивився на мопеди, туристичні автобуси й безліч «фіатів-седанів», що рухалися в усіх напрямках. Кояаніскаці, подумав він, згадавши слово, яким індіанське плем’я хопі називає «життя без рівноваги».
Вітторія сиділа поруч, сповнена мовчазної рішучості.
Раптом гелікоптер сильно нахилився на один бік.
Щоб стримати нудоту, Ленґдон подивився вдалечінь. Його очі розрізнили напіврозвалені стіни римського Колізею. Ленґдон завжди вважав Колізей одним із найбільших парадоксів історії. Сьогодні це – величний символ розквіту людської культури й цивілізації. Однак первинно знаменитий амфітеатр спорудили як арену для варварських видовищ, чим він і був багато століть – тут голодні леви роздирали на шматки в’язнів, тут раби забивали один одного на смерть на потіху глядачам, тут ґвалтували жінок, захоплених у полон в далеких екзотичних краях, тут відрубували голови й кастрували. І треба ж було так статися, подумав Ленґдон, – а може, це й не випадково, – що саме Колізей послужив архітектурною моделлю для Солдатського поля в Гарварді – футбольного стадіону, де щоосені відроджуються варварські традиції…
