ще один невеличкий майдан і досягнули мети свого маршруту.
Присадкувата кам’яна будівля, у якій міститься офіс швейцарської гвардії, розташована біля Il Corpo di Vigilanza, на північний захід від собору Святого Петра. Обабіч входу, наче дві кам’яні статуї, стояло двоє вартових.
Ленґдон мусив визнати, що ці вартові мають зовсім не комічний вигляд. Хоч вони теж були одягнуті в блакитно-золотий однострій, кожний мав традиційного «довгого ватиканського меча» – гостреного списа завдовжки вісім футів. Подейкують, що в п’ятнадцятому столітті під час хрестових походів від таких мечів загинуло безліч мусульман.
При наближенні Ленґдона з Вітторією вартові зробили крок уперед і схрестили списи, заступивши вхід. Один збентежено подивився на пілота.
– I pantaloni, – мовив, показуючи на шорти Вітторії.
– Il comandante vuole vederli subito. – Пілот жестом наказав їм відступити.
Вартові з невдоволеним виглядом відступили вбік.
Усередині було прохолодно. Ленґдон ніколи б не подумав, що адміністративний офіс служби безпеки може мати саме такий вигляд. В ошатних і бездоганно обставлених холах висіли полотна, що їх будь-який музей у світі, поза всяким сумнівом, виставив би в найпочеснішому місці.
Пілот показав на білі мармурові сходи, що круто спускалися вниз.
– Сюди, будь ласка.
Обабіч сходів стояли скульптури, що зображали оголених чоловіків. Кожна мала фіговий листок, світліший за кольором, ніж решта тіла.
Велика кастрація, подумав Ленґдон.
Це була одна з найжахливіших трагедій для мистецтва епохи Відродження. У 1857 році папа Пій ІХ вирішив, що точне відтворення чоловічого тіла може викликати хіть у мешканців Ватикану. І тому він узяв різець і молоток і відрубав геніталії усім без винятку чоловічим статуям на території міста Ватикан. Понівечені місця прикрили фіговими листками з алебастру. Папа попсував роботи Мікеланджело, Браманте і Берніні. Сотні статуй зазнали кастрації. Ленґдон часто застановлявся, куди поділися відрубані пеніси. Може, вони й досі зберігаються в якійсь величезній скрині десь у Ватикані?
– Прийшли, – сказав гвардієць.
Сходи впиралися у важкі сталеві двері. Гвардієць набрав код, і двері відімкнулися. Ленґдон і Вітторія ввійшли досередини.
Усередині панувала неймовірна метушня.
36
Офіс швейцарської гвардії.
Ленґдон стояв у дверях і дивився на зіткнення епох у нього перед очима. Переплетіння часів. Приміщення було розкішно оздобленою бібліотекою в стилі Відродження з інкрустованими книжковими полицями, східними килимами й кольоровими гобеленами… І водночас тут стояла маса надсучасного обладнання: комп’ютери, факси, електронні карти комплексу Ватикан і телевізори, налаштовані на Сі-ен-ен. Чоловіки в смугастих панталонах гарячковито стукали по клавіатурах, уважно слухаючи інформацію у футуристичних навушниках.
– Зачекайте тут, – сказав
