жорстке й енергійне. Темне волосся було підстрижене по-військовому коротко, а очі палали тією твердою рішучістю, яка приходить тільки за роки суворої дисципліни. У всіх його рухах відчувалася військова точність, а навушник, старанно схований за вухом, робив його більше схожим на офіцера секретної служби США, ніж на головнокомандувача швейцарської гвардії.
Командир звернувся до них англійською з сильним італійським акцентом. Попри величезний зріст, говорив він на диво тихо, майже пошепки. Однак у кожному його слові відчувалася військова чіткість і категоричність.
– Доброго дня, – сказав він. – Я командир Оліветті – Comandante Principale швейцарської гвардії. Це я телефонував вашому директорові.
Вітторія подивилася на нього знизу вгору.
– Дякую, що зустрілися з нами, сер.
Командир не відповів. Він показав жестом, щоб вони йшли за ним, і повів їх через лабіринт електронних пристроїв до дверей у бічній стіні приміщення.
– Заходьте, – сказав, притримуючи двері.
Ленґдон і Вітторія опинилися в напівтемній кімнаті, де стояв довгий ряд моніторів. На них безперервно змінювались чорно-білі зображення різних місць комплексу. Перед моніторами сидів і уважно стежив за картинками молодий гвардієць.
– Fuori, – наказав Оліветті.
Гвардієць встав і вийшов за двері.
Оліветті підійшов до одного з моніторів. Показуючи на екран, сказав:
– Це зображення йде від камери, що схована десь у місті Ватикан. Поясніть мені, будь ласка, що це означає.
Ленґдон і Вітторія подивились на екран і разом охнули. Зображення було дуже чітке й не викликало жодних сумнівів. На екрані був контейнер з антиматерією. Усередині зловісно виблискувала крапля металічної рідини, підсвітлювана ритмічним блиманням цифрового годинника. Дивно, але довкола контейнера було майже зовсім темно, так начебто антиматерія розташовувалась у якійсь коморі або в затемненій кімнаті. Угорі на моніторі світився напис: ПРЯМА ПЕРЕДАЧА – КАМЕРА № 86.
Вітторія подивилась на індикатор на контейнері і сполотніла.
– Менше шести годин, – шепнула вона Ленґдонові.
Ленґдон подивився на годинник.
– Отже, маємо час до… – Він змовк, у грудях похололо.
– До півночі, – понуро сказала Вітторія.
До півночі, думав Ленґдон. Для більшого ефекту. Очевидно, той, хто минулої ночі викрав антиматерію, все чітко розрахував. Передчуття лиха стиснуло Ленґдонові серце, коли він усвідомив, що перебуває на вершині вулкана, який от-от вивергнеться.
Шепіт Оліветті тепер нагадував тихе шипіння.
– Цей об’єкт належить вашій установі?
Вітторія кивнула.
– Так, сер. Його в нас викрали. У ньому міститься надзвичайно вибухова речовина з назвою «антиматерія».
На Оліветті її слова не справили враження.
– Я добре знаюся на запальних засобах, міс Ветро, однак про антиматерію ніколи не
