з іншою жінкою. Його подружні зради, які він намагався приховувати, почалися багато років тому. Місіс Секстон не була дурепою, але інтрижки чоловіка завжди супроводжувалися переконливим алібі і хворобливим неприйняттям щонайменшої підозри в невірності. Урешті-решт місіс Секстон вирішила, що єдиний можливий вихід для неї – не звертати уваги на пригоди чоловіка.
Рейчел намагалася переконати матір у необхідності розлучення, проте Кетрін Вентворт Секстон уміла тримати слово.
– «Поки смерть не розлучить нас», – процитувала вона. – Твій батько подарував мені тебе, прекрасну, чудову доньку. За це я йому вдячна. А за свої вчинки він коли-небудь сам відповість перед вищим судом.
І тепер, в аеропорту, Рейчел аж кипіла від гніву.
– Але ж тобі доведеться провести День подяки на самоті!
Вона ледь не луснула з люті. Кинути сім’ю в День подяки – це було занадто навіть для сенатора Секстона!
– Ну що ж, – розчаровано, але бадьоро сказала місіс Секстон, – звісно, я не можу дозволити всім цим харчам зіпсуватися. Відвезу їх до тітоньки Енн. Адже вона завжди запрошувала нас на День подяки. Подзвоню їй просто зараз.
Відчуття провини трохи відпустило Рейчел.
– Домовилися. Приїду додому відразу ж, як тільки зможу. Цілую тебе, матусю.
– Безпечного польоту, мила.
О десятій тридцять вечора таксі, у якому їхала Рейчел, нарешті звернуло на покручену під’їзну алею розкішного маєтку Секстонів. Вона відразу зрозуміла: щось трапилося. Біля будинку – три поліцейські машини. Кілька телевізійних фургонів. У всьому будинку горить світло. З шалено калатаючим серцем Рейчел злетіла сходами.
Поліцейський зустрів її у дверях. Обличчя його було похмурим. Говорити йому нічого не довелося. Рейчел зрозуміла без слів. Стався нещасний випадок.
– Шосе номер 25 було дуже слизьке – йшов дощ і відразу ж замерзав, – пояснив полісмен. – Машина вашої матері вилетіла в глибокий, порослий деревами яр. Мені дуже шкода. Вона загинула миттєво від удару.
Рейчел заклякла. Батько, який повернувся додому відразу ж, як тільки одержав повідомлення, давав інтерв’ю у вітальні. Він оголошував всьому світу, що його дружина загинула в автомобільній катастрофі, повертаючись із сімейного обіду на честь Дня подяки.
Рейчел стояла в коридорі, безперестанку ридаючи.
– Єдине, чого я хотів би, – це мати можливість бути на свято вдома, поруч із нею. Тоді цього б не трапилося, – сказав батько репортерам.
У його очах стояли сльози.
«Тобі слід було подумати про це багато років тому», – плакала Рейчел, а її огида і ненависть до батька міцніли з кожною хвилиною.
Саме тієї миті Рейчел подумки розійшлася з батьком. Вона зробила те, що наполегливо відмовлялася робити мати. Але сенатор навряд чи це помітив. Він раптово заходився витрачати статки покійної дружини й «обробляти» впливових людей, щоб партія висунула його кандидатуру на президентських виборах. Те, що він використовує
