гріховність її днів і шляхів. Вкажи їй, що коли б вона утримувалася від гріха, то Прокляття Крові ніколи б її не зачепило. Можливо, вона скоїла Гріх Розпусних Думок. Можливо, вона слухала музику рок-н-рол по радіо. Можливо, її спокусив Антихрист. Вкажи їй, що це робота Твоїх суворих і добрих рук, і…
– Ні! Відпусти мене!
Вона спробувала зіпнутися на ноги, але мамина рука, міцна й безжальна, як залізні кайдани, присилувала її знову стати навколішки.
– …дай Свій знак, що вона мусить віднині йти прямо й не звертаючи, якщо хоче уникнути страждань у полум’ї Вічної Геєни. Амінь.
Вона звернула блискучі, збільшені очі до доньки.
– А тепер іди до комірки.
– Ні! – Вона відчула, що її подих загусає від страху.
– Іди до комірки. Молися тихенько. Проси прощення за свій гріх.
– Я не грішила, мамо. Це ти згрішила. Ти нічого мені не розказала, і вони сміялися.
Їй знову здалось, що вона побачила спалах у маминих очах, що зник так само швидко й нечутно, як літня блискавка. Мама почала гнати Керрі в бік синього сяйва з комірки.
– Молися Господові, щоб Він змив твої гріхи.
– Мамо, пусти мене.
– Молися, жінко.
– Мамо, я знову накличу каміння.
Мама спинилася.
Здавалося, на мить навіть повітря застигло в її горлі. Тоді рука на шиї Керрі стислася ще сильніше, доки дівчина не побачила перед очима вогнисті червоні цятки й не відчула, як їй запаморочилося й закрутилося в голові.
Мамині збільшені очі запливли в її поле зору.
– Чортове ти поріддя, – прошепотіла вона. – За що мені таке прокляття?
Керрі силкувалася знайти у вихорі думок щось достатньо вагоме, щоб висловити свої муки, сором, ненависть, страх. Здавалося, все її життя звелося до однієї миті цього жалюгідного, розтоптаного бунту. Її очі шалено випнулись, а сповнений слини рот широко розкрився.
– Ти ГІВНО! – закричала вона.
Мама зашипіла, як обпечений кіт.
– Гріх! – закричала вона. – О, Гріх! – Вона почала бити Керрі по спині, по шиї, по голові. Вона пхала й заганяла Керрі до блакитного сяйва комірки.
– Ти КУРВА! – кричала Керрі.
(так так о так зрозуміло як інакше ти могла в неї з’явитись о боже як добре)
Нею крутонуло й штовхнуло до комірки головою вперед, вона вдарилася об дальшу стінку й упала на підлогу напівпритомна. Двері гупнули, ключ крутнувся.
Вона залишилась наодинці з маминим сердитим Богом.
Блакитний вогник освітлював зображення велетенського бородатого Ягве, котрий звергав галасливі маси людей в імлисті провалля над вогненною безоднею, де страхітливі чорні фігури бились у полум’ї вічних мук, а на велетенському вогнистому троні сидів із тризубом у руці Чорний. Він мав тіло людини, але з шипастим хвостом і головою шакала.
Цього разу вона не зламається.
Але вона, звісно, зламалася.
