для академічної науки максими, як «Україна – прабатьківщина аріїв» чи «Берегиня – богиня-захисниця народу», з’являлися на сторінках «ваківських» видань та університетських підручників. За словами історика С. Савченка, сучасна квазінаука, що ґрунтується на неоміфології, успішно мімікрує під науку, а її представники «одержують наукові ступені, займають високі посади в офіційній науковій ієрархії, впроваджують свої ідеї через офіційні інституції в масові підручники та намагаються перетворити маргінальний статус своїх концепцій на магістральний і навіть обов’язковий»11. Попри усвідомлення цієї невтішної ситуації я досить довго заспокоювала себе думкою, що такими сучасними міфами захоплюються лише нечисленні маргінали, «любителі старовини» і, можливо, деякі групи неоязичників. На жаль, ці сподівання не виправдовуються, а визнана в міжнародній науковій спільноті фальшивка – «Велесова книга» – продовжує фігурувати на безлічі інтернет-ресурсів, які містять матеріали для шкільної підготовки з української літератури12. Все ж таки в офіційних програмах підготовки учнів до ЗНО цієї підробки немає, однак це не зменшує її популярності. Про цю проблему, між іншим, уже неодноразово говорили раніше13, проте належного резонансу як у суспільстві загалом, так і у вужчому академічному середовищі ці дискусії не мали.
У своїй рецензії на монографію канадської фольклористки М. Лесів, присвячену дослідженню явища «рідновірства» в Україні та в канадській діаспорі, М. Гримич справедливо вказує на те, що в українській академічній спільноті досі спостерігається снобістське ставлення до «неоязичництва» як суспільного явища, а тим більше до відповідної друкованої продукції, вивчати яку видається заняттям ніби й недостойним14. Свідомо відносячи себе до таких снобів від науки, я все ж уважаю, що світоглядна система субкультури «неоязичників» надзвичайно цікава й строката, як і самі її носії, що належать до різних груп і течій. У їхньому середовищі утворилися своєрідні еклектична міфологія й система цінностей, які попри наявні історичні, релігієзнавчі та фольклористичні дослідження15 вимагають детальнішого вивчення в рамках соціокультурної антропології. Останнє, однак, не належить до моїх дослідницьких пріоритетів, тому не висвітлюватиметься в цьому тексті.
Зазначу, що, як і частина моїх колег по цеху, я волію уникати публічних дебатів, виступів та суперечок із псевдонауковцями та фальсифікаторами. Однак такий академічний снобізм не сприяє популяризації української гуманітарної науки в суспільстві: достойні, глибокі наукові праці фахівці читають у досить вузькому науковому колі й обговорюють серед відповідної аудиторії. Натомість псевдонаукові тексти, що поширюють хибну інформацію, видаються тисячними накладами, а їхні творці не цураються публічних виступів та самопіару. Прикрим наслідком цього стало поширення безрефлексійної, некритичної, поверхневої та відверто шкідливої для суспільства друкованої
Савченко С. В. Девіантна наука, космічна енергія та козацькі оселедці // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України: міжвуз. зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: Ліра, 2014. – С. 275.
Наприклад: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukrlit. net/zno/8.html; http://ukrclassic.com.ua/katalog/usna-narodna-tvorchist-ta-davnya-ukrajinska-literatura/1608-velesova-kniga.
Гірік С. Наук-поп як зброя проти псевдонауки [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/05/3/83395/ (03.09.2017); Залізняк Л. Л. Новітні міфи в індоєвропеїстиці Східної Європи // Археологія. – 2002. – № 4. – С. 88—97; Новітні міфи та фальшивки про походження українців. – К.: Темпора, 2008 [Електронна версія]. Режим доступу: http://www.e-reading.mobi/bookreader.php/1013874/Novitni_mifi_ta_falshivki_pro_pohodzhennya_ukrainciv.html (29.09.2017); Струк Елена. Сотворение славян. Как археолог Евгений Синица ищет корни и разрушает мифы [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://focus.ua/long/391942/ (24.02.2018); Гордієнко Я. Errare humanum est: 50 нарисів з українського примарознавства. – К.: Дуліби, 2014. – 215 с.
Гримич М. Нові старі боги… – С. 158, 161.
Lesiv Maria. The Return of Ancestral Gods: Modern Ukrainian Paganism as an Alternative Vision for a Nation. – McGill, Queenn’s University Press, 2013. – 244 p.; Тупик О. О. Язичницькі традиції в духовній культурі українців (90-ті рр. ХХ ст.): Автореф. дис. … к. іст. наук; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2002. – 18 с.; Сморжевська Оксана. Постмодерністські візії релігійності: сучасне язичництво у міській культурі (Україна в загальноєвропейському контексті). – К.: Видавець Олег Філюк, 2017. – 198 с.; Гуцуляк О. Б. Неоязичництво як світоглядне явище (історико-філософський аналіз): Автореф. дис. … к. філос. наук; Львівськ. нац. ун-т ім. І. Франка. – Львів, 2005. – 27 с.
