зазначу, що в цьому тексті я не планую окремо розглядати міфи сучасності: медійні, інформаційні, політичні, суспільні, академічні тощо, приділяючи увагу особливостям їх виникнення та функціонування18. Побіжно я все ж торкатимусь деяких проблемних аспектів, із цими міфами пов’язаних. Крім того, я не могла не розглянути окремо один сучасний міф, а саме міф про «берегиню», який є кабінетним вимислом. Така прискіплива увага до цього міфу зумовлена передусім його популярністю в українському суспільстві, а також необхідністю розкрити його зміст і витоки, щоб розвіяти стійке масове переконання в його архаїчності.
«Берегиня», або Витвори кабінетної міфології
Беззаперечним є факт, що будь-яке суспільство не може функціонувати без міфів. Міфи завжди лишаються яскравою образною конструкцією, яка твориться та функціонує за власними правилами, однак включена до різних сфер життєдіяльності суспільства. Будь-який міф – це своєрідне втілення потреби спільного переживання, спільного досвіду і пов’язаної з ним символіки. Моїм завданням не є засудження певних міфів або ж спрощене оцінювання їх у бінарних категоріях, наприклад, «добрі» вони чи «погані». У цій книзі увагу приділено переважно жіночим персонажам нижчої міфології саме тому, що жіночі постаті є найбільш хибно романтизовані, застереотипізовані й пов’язані із сучасними конструктами, створеними письменниками, псевдонауковцями, засобами масової комунікації тощо. Крім того, в нашому культурно-інформаційному просторі існують образи, витворені вже в новітні часи – вони не мають жодного «давнього коріння» та зв’язку ні з архаїчними ритуалами та міфами традиційного аграрного суспільства, ні з українським фольклором другої половини XIX – початку XX ст., зафіксованим тогочасними збирачами. Одним із найпопулярніших є образ «Берегині», на розгляді якого я зупинюся детальніше.
Працюючи над цим розділом, я провела невеличкий експеримент. Спершу внесла в гугл-пошук слово «берегиня», потім спробувала пошукати інформацію про сполучення слів «українська богиня берегиня». У першій частині експерименту результати були такими: взуттєва фабрика, меблева фабрика, майстерня кераміки, фірма з пошиття вишиванок, медичний центр, кондитерська, житловий комплекс (ОСББ), магазин дитячого взуття, агентство домашнього персоналу, онлайн-газета жіночої громадської організації (всі об’єкти в різних регіонах України) – цілком звичайні (повсякденні) об’єкти з популярною нині назвою. А от уже предметно заданий пошук «українська богиня берегиня» дав посилання на велику кількість ресурсів, що не просто вказують на популярність цього поняття, ба навіть уже символу в публічному дискурсі, а відкривають цілий міфологічний метанаратив про «(давньо)українську богиню берегиню», яка буцімто є «символом життя і родючості, втіленням жіночності, оберігає оселю від зла і хвороб» тощо. Образ цієї начебто «давньої богині»
Деякі соціологи вважають, що більш прийнятним є використання терміна «квазіміфологія» на позначення «сучасних міфів». Так, Є. Головаха виокремлює складові квазіміфології – т. зв. «міфоїди» – «міфоподібні ідеологеми й хибні стереотипи масової свідомості», що виникли в пострадянських суспільствах як «антиподи радянської квазіміфології»: Головаха Є., Паніна Н. Міфологія в сучасній українській культурі: соціологічний аспект // Дух і Літера / Нац. ун-т «Києво-Могилянська академія». – К., 1998. – № 3—4. – С. 150. Доречно буде навести й думку фольклориста А. Топоркова, який виділив чотири групи «сучасних міфів» на пострадянському просторі: міфи політичного й громадського життя, що створюються політиками, партіями, журналістами; міфи, пов’язані з етнічною та релігійною самоідентифікацією; міфи, пов’язані з позарелігійними віруваннями (наприклад, міфи про НЛО та інопланетян, снігову людину, екстрасенсів тощо); міфи масової культури (наприклад, міф про Америку й американський спосіб життя) –
