міста. Вози були повністю, аж до спиць коліс та голобель, у які запрягали мулів, пофарбовані в яскраві, жваві кольори. Боки багатьох возів розмальовано королями в коронах та лицарями в шоломах, сценами з легенд про Карла Великого та Роланда, цих старовинних героїв сицилійського фольклору. Але на деяких возах замість них Майкл бачив красивого молодого чоловіка в молескінових штанях та білій майці, з пістолетами на поясі, з пістолетами в кобурі через плече й два рядки слів під ним, які обов’язково закінчувалися великими червоними літерами: ҐІЛЬЯНО.
Протягом свого сицилійського вигнання Майкл чимало чув про Сальваторе Ґільяно: його ім’я постійно спливало в газетах, люди всюди говорили про нього. Дружина Майкла, Аполлонія, якось зізналася, що щовечора молиться за безпеку Ґільяно, як і всі підлітки та молоді люди Сицилії. Вони обожнювали його, він був одним із них, тим, ким усі вони мріяли стати. Зовсім молодим, трохи за двадцять, його визнали великим генералом, бо він переміг ті армії, що карабінери відправляли по нього. Розбійник був красивий і щедрий і більшу частину своїх кримінальних заробітків віддавав бідним. Він був шляхетний, його бандитам ніколи не дозволялося нападати на жінок чи священиків. Коли він карав інформатора чи зрадника, завжди давав йому час помолитися й очистити свою душу, щоб мати якомога кращі стосунки з правителями наступного світу. Усе це Майкл знав без додаткових розповідей.
Вони звернули з проспекту, і увагу американця привернув величезний плакат із чорними написами, що висів на стіні будівлі. Йому саме вистачило часу побачити в першому рядку слово ҐІЛЬЯНО. Отець Бенджаміно нахилився до вікна й сказав:
– То одна з прокламацій Ґільяно. Попри все, серед ночі він і нині контролює Палермо.
– І що там написано? – спитав Майкл.
– Він дозволяє людям Палермо знову їздити трамваєм, – відповів отець.
– Він дозволяє? – з усмішкою перепитав молодий Корлеоне. – Злочинець дозволяє?
З другого боку авто розсміявся Стефан Андоліні.
– Карабінери їздили трамваями, тож Ґільяно взявся їх підривати. Але спочатку попередив, щоб люди їх уникали. Тепер він обіцяє більше їх не підривати.
Майкл сухо спитав:
– Чому Ґільяно підривав повні поліції трамваї?
Інспектор Веларді повернувся до нього, пильно подивився блакитними очима.
– Бо Рим мав дурість заарештувати його батька та матір за те, що вони зналися з відомим злочинцем – своїм власним сином. Фашистський закон, який республіка так і не скасувала.
– Мій брат, дон Кроче, влаштував їх визволення, – мовив із тихою гордістю отець Бенджаміно. – О, мій брат був дуже лютий на Рим.
«Господи, – подумав Майкл. – Дон Кроче був лютий на Рим? Та хто в біса цей дон Кроче, крім того, що pezzonovante2 мафії?»
Автомобіль зупинився перед пофарбованим у рожевий колір будинком завдовжки з
Буквально 90-й калібр, у переносному значенні – велике цабе, велика цяця (сицилійський сленг).
