що сам абат матиме з того? Влада неспроможна робити для нього більше, ніж уже робить. Там, де керують вони, у нього все гаразд, друзі йому потрібні по той бік паркану. Зрадивши цих юнаків, він хіба що заведе ворогів серед селян і викличе невмирущу ненависть обох їхніх родин. Абат не був дурний: він розумів, що ряса не порятує його від вендети, яка неодмінно ітиме за зрадою. До того ж він розумів Пішотту: юнак далеко зайде, перш ніж стане на стежку до пекла. Ні, не можна несерйозно ставитися до ненависті селянина-сицилійця. Вони справжні християни й ніколи не спаплюжать образу Діви Марії, однак у запалі вендети можуть застрелити й самого папу за порушення омерти – старовинного кодексу мовчання перед будь-якою владою. У цьому краю з його незчисленними о`бразами Ісуса не вірили в підставляння другої щоки. У цій сповитій мороком землі «прощення» було притулком боягузів. Сицилійський селянин не знав, що таке милосердя.
В одному абат був переконаний: Пішотта ніколи його не зрадить. В одній зі своїх невеличких афер священик організував для юнака арешт і допит. Допит вів поліцай із таємної поліції Палермо, не один із телепнів-карабінерів. Він спочатку поводився м’яко, потім різко вдавався до грубості. Але ані обман, ані жорстокість не подіяли на Пішотту. Він мовчав. Тоді допитувач відпустив його й запевнив абата, що цьому юнакові можна доручити й важливіші справи. Відтоді Манфреді лишив у своєму серці особливе місце для Аспану Пішотти й часто молився за його душу.
Абат приклав два пальці до кістлявого зморщеного рота й свиснув. Прибігли ченці, і він розпорядився віднести Ґільяно до дальнього крила монастиря, особистих кімнат Манфреді, де він ховав синів багатих фермерів, що дезертували з італійської армії в часи війни. Тоді одного з ченців відправив по лікаря до Сан-Джузеппе-Ято, за п’ять миль від монастиря.
Пішотта сів на ліжко й узяв друга за руку. Рана вже не кровила, і очі Турі Ґільяно були розплющені, однак дивився він кудись поверх них. Його друг не наважувався заговорити, він мало не плакав і тільки витирав Турі спітніле чоло. Шкіра була синювата.
За годину прибув лікар. Він бачив цілу орду карабінерів, що прочісували гори, і не здивувався, зрозумівши, що його приятель абат ховає пораненого. Це його не обходило: кого хвилюють уряд і поліція? Абат був друг-сицилієць, що потребував допомоги. І він постійно надсилав йому в неділі кошик яєць, на Різдво – бочку вина, а на Великдень – молоде ягня.
Лікар оглянув Ґільяно, перев’язав йому рану. Куля пройшла через живіт і, певно, розірвала важливі органи, принаймні в печінку точно влучила. Юнак втратив чимало крові, був блідий, немов привид: уся шкіра по тілу була синювато-біла. Лікар знав, що білина навколо вуст – одна з перших ознак скорої смерті. Він зітхнув і мовив до абата:
– Я зробив усе, що міг. Кровотеча зупинилася, але він уже втратив більше третини крові, це зазвичай смертельно. Тримайте його в теплі, напоїть молоком. Я лишу вам трохи морфію.
Він із жалем подивився на сильне тіло Ґільяно. Пішотта прошепотів:
