1251 році Данило вступає в союз із братом Олександра Невського Андрієм для боротьби з татарськими загарбниками.
У 1252 році Данило одружується на племінниці литовського князя Міндовґа і вступає з ним у союз.
У 1253 році Данило був коронований в Дорогичині й визнаний легітимним королем Галицько-Волинських земель.
У 1254—1258 роках веде успішну боротьбу з ординським темником Куремсою.
У 1259 році на місце Куремси був призначений Бурундай, який звів нанівець всі досягнення Данила і спустошив Галицько-Волинське князівство.
У 1264 році Данило їде в місто Холм, де невдовзі помирає від хвороби.
Глава І
Походження Данила Галицького
Батько Данила Роман Мстиславич був знаковою постаттю в історії, недарма його прозвали Великим. Син волинського князя Мстислава Ізяславича, правнука Володимира Мономаха і польської княжни Аґнеси, він мав великі політичні амбіції. Ставши великим Київським князем, Мстислав у 1168 році віддав сину на князювання Новгород. Проте вже в 1169 році його давній суперник Андрій Боголюбський заволодів Києвом і змусив Мстислава тікати до Володимира-Волинського. У той же рік Андрій послав сильну рать під командуванням свого сина Мстислава та воєводи Бориса Жирославича, щоб прогнати Романа з Новгорода. Спустошивши новгородські землі, війська взяли в облогу місто, але кілька спроб взяти його штурмом провалилися і, зрештою, обложники відступили, піймавши облизня, зазнавши втрат у людях та конях. Проте славна перемога не допомогла Роману зберегти престол: у розорених землях почався голод, і новгородці вигнали його, шукаючи миру з Андрієм Боголюбським. У цьому ж році Мстислав Ізяславич помер і Роман став князювати у своїй вотчині – Володимирі-Волинському. З 1170 року починається його князювання на Волині. Навряд чи Роман охоче покинув Новгород заради тихого провінційного Володимира, проте він справедливо розсудив, що краще бути непримітним удільним князем, аніж безземельним вигнанцем. Свого могутнього сусіда галицького князя Ярослава Володимировича Роман намагався не зачіпати. У Київському літописі є згадка про те, як у 1184 році вигнаний з Галича син Ярослава Володимир прийшов до Романа з пропозицією союзу проти батька, та Роман просто виставив його з Володимира. У ці відносно тихі роки молодий князь осягав складне мистецтво управління уділом. Маючи намір зосередити в своїх руках якнайбільше важелів влади, Роман зважився на непопулярні заходи. Не бажаючи, щоб ним командували церковники, він вступив у конфронтацію з володимирським єпископом, і той був змушений визнати його авторитет. Далі настала черга земельної аристократії – бояр, які не хотіли поступатися своїми маломаєтними інтересами. Зокрема, феодальна роздробленість заважала створенню регулярної боєздатної армії, що ставило під загрозу територіальну цілісність князівства. Відбираючи у бояр частину привілеїв, Роман набув більшої популярності серед городян, і вони стали опорою його влади. Пом’якшення боярського гніту стимулювало розвиток торгівлі та ремесел, місто почало багатіти й розбудовуватися. Роман спорудив величезні земляні укріплення
