потужний сплеск народного невдоволення. Галицьке віче відчайдушно благало про допомогу Рюрика та інших південноруських князів, але ті ніяк не могли домовитися між собою, кому дістанеться галицький стіл, і не поспішали на допомогу. Городянам увірвався терпець, і вони вирішили самі обрати собі князя. Найбільш привабливою кандидатурою їм здавався Ростислав, син знаного воїна Івана Берладника, який сам колись намагався відібрати галицький стіл у батька Ярослава, змовившись з боярами і багатими торговцями. Ростислав був дуже популярним у народі, правильніше сказати – надто популярним, і бояри побоювалися давати йому владу. Ростислав підійшов до Галича, очікуючи, що його зустрічатимуть як переможця та визволителя, але в засідці сидів угорський загін: бояри попередили угорців про наближення Ростислава. В бою Ростислав загинув. Угорські окупанти посилили порядки. У цей час з ув’язнення зміг утекти князь Володимир. Він вирушає в Польщу до князя Казимира. Поляки були стурбовані розширенням угорської сфери впливу, і в 1190 році Володимир повертається в Галичину з польськими полками. Повернувши собі галицький стіл, він зробив розумний політичний хід, щоб убезпечити себе від Романа Мстиславича: з власної волі Володимир стає васалом володимиро-суздальського князя Всеволода. В літописах наводяться такі слова Володимира: «Отче і пане! Утримай Галич підо мною, а я буду божий і твій з усім Галичем і завжди в твоїй волі». Угода відбулася, і Володимир відносно спокійно правив у Галичі аж до смерті в 1198 році.
У той час, поки Галич був йому недоступний, князь Роман накопичував сили і вів переговори з іншими князями. Спираючись на тестя Рюрика Київського, Роман домагається для себе частини «руської землі» – так у той час називали Київську, Чернігівську та Переяславську землі. В період удільної роздробленості цією територією володіли і управляли численні нащадки Ярослава Мудрого. У 1195 році Рюрик подарував Роману Торчеськ, потім Треполь, Корсунь, Богуслав і Канів. Проте князь Всеволод Юрійович Велике Гніздо, який був обраний великим руським князем, докорив Рюрику через те, що той наділив землями молодшого князя. Обережний Рюрик відразу ж повернув все назад, а на справедливе обурення Романа тонко відповів, що «нам без Всеволода бути не можна», і порадив зятю задовольнитися скромнішим уділом.
З появою руських земель Роману додалася нова турбота – половці. У той час ці племена були головними ворогами руських князів. Кочівники нападали на прикордонні області, грабували їх і відходили в степи. Роман був не з тих, хто недооцінював половецьку загрозу, він кілька разів збирав війська для захисту та контрвилазок у степи і, врешті-решт, «зупинив половецьке нашестя». До речі, своєю військовою активністю він урятував ослаблену Візантійську імперію – половці збирали великий похід на Візантію, але війська Романа розгромили їх на їхніх же землях. В ореолі слави половецького переможця Роман знову повернувся до вирішення галицького питання. На той
