роки
Батько Данила Роман Мстиславич був знаковою постаттю в історії, недарма його прозвали Великим. Син волинського князя Мстислава Ізяславича, правнука Володимира Мономаха.
Покійний Роман Мстиславич правив Галичем залізною рукою і стяв чимало буйних боярських голів, з приводу чого казав: «Не задушивши бджіл, меду не скуштуєш». І залишив синам у спадок чимало ворогів як у Галичі, так і поза ним. Рюрик, щойно дізнався про смерть Романа, відразу ж скинув чернечу рясу і проголосив себе князем Київським. Він домовився з чернігівськими князями разом йти на Галич. Проте на той час у Галичі був розквартирований угорський гарнізон, присланий королем Андрієм II після зустрічі в Саноку з удовою Романа Анною. Його наявність гарантувала вірність спадкоємцям Романа з боку галицьких бояр, багато з яких були не проти здати місто Рюрику. А через рік, у 1206-му, чернігівські та смоленські князі зібралися на сейм, де було вирішено об’єднатися в Києві з Рюриком і йти разом до Галича. З іншого боку, Галич вирішив брати в облогу Лешко Білий. Анна послала по допомогу до угорського короля. Андрій піднявся з усіма своїми полками. Існує легенда, що вони з покійним Романом були добрими друзями: вони присягнулися, що якщо один з них переживе іншого, то той, хто лишиться в живих, дбатиме про сімейство покійного. В ту епоху договори були мало чого варті, навіть кровна спорідненість не рятувала від зради: брат ішов на брата, батько скидав сина. Тим не менше угорський король виступив у похід, бажаючи захистити права вдови та її синів. Проте Анна не наважилася чекати приходу угорських військ в Галичі, побоюючись віроломства бояр, і втекла з синами до Володимира-Волинського. До Галича з трьох сторін наближалися руські князі, поляки та армія короля Андрія. Зрештою, всі сторони зібралися на переговори. Внутрішні чвари вимагали швидкого повернення Андрія додому. Він уладнав ситуацію з Лешком та вирушив назад до Угорщини. Галицькі бояри розділилися на партії. Перемогло угруповання, очолюване боярином Володиславом. Цей багатий та впливовий чоловік був вигнаний з Галича Романом і жив у сіверській землі. Опальні галицькі бояри Кормильчичі були відомі як прибічники Ігоровичів. Послухавши їх, галицькі бояри послали за Ігоровичами і посадили в Галичі Володимира, а Романа – у Звенигороді. Не варто шукати таємних мотивів такої гарячою симпатії галицьких феодалів Ігоровичам. Все вкрай просто. У XIII столітті земельна аристократія здобула велику владу, бояри формально були під владою князя, але утримували власні дружини. Зосередження великих земельних наділів у руках бояр призвело до зменшення кількості вільних смердів (селян), та й у містах зникали традиції народного віча (збори). Зміцнілим боярам був найбільш зручним маріонетковий правитель, якого вони самі посадили на престол. Бажано до того ж, щоб він не мав ані законних прав на князювання, ані впливових прибічників, адже такого князя в будь-який момент можна вигнати втришия, якщо він почне показувати зуби.
