Варто звернути увагу й на вже звичні суперечності в тексті – в одному місці йшлося про заперечення Голодомору і Голокосту як таких, в іншому – як актів геноциду. Чи це було зроблено навмисно, чи за недбалістю – в обох випадках це не може не спровокувати питання про відповідальність політиків за свої дії (чи про її відсутність).
У січні 2008 р. президентський законопроект було продубльовано ініціативою двох депутатів з президентської фракції «Наша Україна – Народна Самооборона». Б. Тарасюк і Я. Кендзьор спрямували до Верховної Ради законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України» (щодо відповідальності за публічне заперечення факту Голодомору 1932—1933 років як геноциду українського народу). Депутати від «демократичної коаліції» пропонували запровадити покарання за діяння, зазначене в назві законопроекту, та «за виготовлення матеріалів із публічним запереченням цього факту з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів» – арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до трьох років»177. Цікаво, що в тексті пояснювальної записки автори в різних місцях вживали різні формулювання: в одному випадку йшлося просто про заперечення факту Голодомору, в другому – про заперечення Голодомору як геноциду, в третьому – про «заперечення факту геноциду українського народу»178.
На переговорах про відтворення коаліції Блоку Юлії Тимошенко та Нашої України – Народної Самооборони, зруйнованої в ході кризи влади весни—літа 2008 р., він однією з умов висунув ухвалення закону про кримінальну відповідальність за заперечення Голодомору як геноциду.
До «пакету» домовленостей входили також політично вельми сенситивні закони про ліквідацію депутатської недоторканності та про місцеве самоврядування. Питання про інтерпретацію найбільшої трагедії українців у ХХ ст. вкотре підносилося у зв’язку із з’ясуванням політичних стосунків з опонентами і колишніми союзниками…179.
Усі ці міркування стали неактуальними після реваншу 2010 року, коли В. Янукович став президентом а його прибічники і союзники сформували таку більшість в парламенті, що навіть спромоглися внести зміни до Конституції Тим не менш у 2010 році на поверхню політичного життя знову виринуло питання про «криміналізацію заперечення Голодомору». Спочатку депутат від Партії регіонів В. Кисельов запропонував змінити слово «геноцид» на «трагедію» у першому пункті Закону «Про Голодомор 1932— 1933 років в Україні»180.
У відповідь депутат від опозиції Ю. Кармазін виступив з контр-ініціативою181, запропонувавши зазначити конкретних винуватців Голодомору у тексті закону, йшлося про Комуністичну партію України. Креативний депутат від Партії регіонів відповів вдосконаленою версією свого законопроекту – він запропонував вилучити з тексту закону слова про «злочинний тоталітарний режим». Утім, у парламентської більшості були значно
http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=31473 // (дата звернення 24 січня 2008 р.).
Там само.
В історії спроб «криміналізації» заперечення голоду 1932—1933 років простежується ще один вельми показовий з погляду політичної і правової культури українських політичних еліт нюанс. Наприкінці 1980-х років одним з найпотужніших аргументів на користь «відновлення історичної справедливості» була теза про заборону теми як такої радянською владою. Після приходу до влади політичних сил, які позиціонували себе як носіїв справжньої демократії, знову виникла спокуса заборони, хоча цього разу – випереджувальної заборони небажаних способів інтерпретації теми. Морально-етична аргументація такої заборони корумпується її політичною вмотивованістю і фактичним поверненням практик, пов’язаних з обмеженням свободи слова, нехай і часткових, до того ж таких, що суперечать Конституції.
Проект Закону про внесення змін до статті 1 Закону України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511= 37774 (дата звернення 15 січня 2016 р.).
Проект Закону про внесення змін до статті 1 Закону України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні» (щодо визнання Голодомору 1932—1933 років в Україні геноцидом Українського народу – злочином Всесоюзної комуністичної партії (б) та її філіалу – Комуністичної партії (б) України проти Українського народу), http://w1. c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=37888 (дата звернення 15 січня 2016 р.).
