Цей вимір базується на аристотелівському визначенні щастя. Аристотель щасливим уважав змістовне й цілеспрямоване життя. У цій книзі я здебільшого говоритиму про загальне щастя – щастя в когнітивному вимірі – та про людей, які вважають своє життя чудовим. Проте ми також поговоримо і про щоденний настрій та про відчуття і наявність мети в житті.
Після розгляду всіх трьох вимірів в Інституті дослідження щастя ми зазвичай починаємо слідкувати за людьми. Не переслідувати, не шпигувати, а досліджувати їхнє життя з наукової точки зору.
Ми спостерігаємо за великими групами людей упродовж тривалого періоду та відзначаємо, як зміни в їхньому житті впливають на відчуття щастя. Якщо спостерігати за вами і ще десятьма тисячами інших людей, то за десять років рано чи пізно в кожного відбуваються значні зміни, які дуже впливають на відчуття щастя чи нещастя. Хтось прихиляється до когось, хтось ухиляється, хтось приходить у наше життя, а хтось із нього йде, когось підвищили, когось звільнили, хтось переїхав жити до столиці, хтось утік за місто, хтось розбив іншому серце, а хтось страждає через розбите серце. За десять років гарантовано трапляються і злети, і падіння, ми стаємо свідками перемог і втрат. Питання полягає в тому, яким чином усі ці зміни життєвих обставин впливають на різні виміри щастя. Що можна вважати середнім показником впливу на людське задоволення життям – подвоєння доходів, одруження чи переїзд за місто? Саме це ми й намагаємося з’ясувати.
Як ви можете бачити, загалом люди, які живуть не в містах, щасливіші за мешканців мегаполісів. Чи правда, що відчуття щастя у людини посилюється, коли вона переїжджає жити в село? Насправді дуже важко сказати, що є причиною, а що наслідком. Можливо, люди, які переїжджають і живуть у мегаполісах, менш щасливі не через власне розмір населеного пункту, а через тип характеру людини, яка обирає життя у великому місті. Можливо, люди, яких приваблює міське життя, амбітніші, а темним боком амбітності є те, що людина постійно незадоволена собою та своїм поточним становищем. В ідеальному варіанті я б узяв двох близнюків, розділив би їх після народження, кинув би монетку, кому з них жити в місті, а кому в селі, а тоді подивився б на їхнє життя. Проте влада не дозволяє проводити такі експерименти.
Іншими словами, ми багато чого не можемо контролювати, і наука про щастя має чимало підводних каменів та перепон. Звісно, найлегше буде відкинутися на спинку і сказати, що здобути знання у цій сфері – просто неможливо. Я досі не почув переконливого аргументу, чому щастя – це єдина річ у світі, яку ми не можемо вивчити науковими методами. Тож значно легше сісти в крісло, схрестити руки й оголосити, що це неможливо. Але саме такі люди ніколи не відкривають нових континентів і не ступають на поверхню Місяця. Проте дещо змушує мене пишатися тим, що я належу до когорти людей, які попри помилки та провали не втрачають допитливості та збагачують уяву. Це ті люди, які дивляться на червону безживну планету десь далеко у Всесвіті
