style="font-size:15px;"> Полонська-Василенко Н. До історії гетьманської України XVII—XX ст. // Науковий збірник Українського Вільного Університету. Т.VIII. Збірник на пошану Івана Мірчука (1891 – 1961). – Мюнхен, 1974. – С. 137.
65
Герман Гуммерус. Україна в переломні часи. – Таксон, 1997. – С. 109.
66
Зрікся престолу 20 грудня цього ж року.
67
В’ячеслав Липинський. Архів. Т. 7. Листи Осипа Назарука до В’ячеслава Липинського. – С. 150.
68
Липинський В. Покликання «варягів», чи організація хліборобів? – С. 32.
69
У 60-річчя відновлення гетьманства. – Торонто, 1978. – С. 159.
70
Дорошенко Д. Історія України 1917—1923 рр. – Т. ІІ. Українська Гетьманська Держава 1918 року. – К., 2002. – С. 36.
71
Дорошенко Д. Історія України 1917—1923 рр. – Т. ІІ. – С. 73.
72
Там само. – С. 72—73.
73
Там само. – С. 181.
74
Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контраверсії. – К., 2008. – С. 31
75
Там само.
76
Там само.
77
Батьківщина (Торонто). – 1971. – 17—31 липня.
78
У 60-річчя відновлення Гетьманства. – Торонто, 1978. – С. 71.
79
Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контраверсії. – С. 45.
Ідеолог українського консерватизму В’ячеслав Липинський
Попри небажання більшості українських політичних партій брати участь у розбудові Української Держави, консервативні кола прагнули утвердження стабільності й подолання деструкції т. зв. революційних перетворень попередньої доби.
Розуміння і сприйняття цього курсу було притаманне багатьом українським діячам, не заангажованим у соціалістичне доктринерство. Чимало їх було в галицькому громадсько-культурному середовищі, у якому, як зазначалося вище, традиційно міцні позиції посідало помірковано-консервативне політичне світобачення. Його речники однозначно схвалювали внутрішній і зовнішньополітичний курс Павла Скоропадського та бачили в Гетьманаті реальні перспективи національного державотворення. «З різних вістей, які тут одержуємо, – писав І. Крип’якевич Д. Дорошенкові 20 травня 1918 р., – набрали ми переконання, що гетьманство вдержиться. Також з теоретичного погляду така форма правління в теперішню хвилину видається найліпша для України». І. Крип’якевич зауважував, що гетьманство – «се одинокий вихід для України з теперішньої кризи. Тактика українських партій, що не хочуть взяти активної участі в правительстві; нам не видається щаслива…»80
Уже тоді, у 1918 р., чимало галицьких діячів усвідомлювало національний державотворчий характер Гетьманату Павла Скоропадського. На зустрічі з одним із представників Гетьмана командувач УГА генерал Мирон Тарнавський заявив: «Від 1918 р. вважаю себе гетьманцем, з переконаннями своїми не криюся і скрізь
