Отже, Хліборобський з’їзд був виявом волі найбільш значущих в економічному, політичному і культурному аспектах верств тогочасного суспільства України. «Якщо не згадувати часів розквіту старої Князівської Руси-України, – писав В. Липинський, – то не було іншого такого конструктивного і далекосяглого в своїй ідеї та задумі збору українських людей, і такого відмінного від усього того, що діялося в Україні – як власне з’їзду Хліборобів 29 квітня 1918 року»69.
Утворення Української Держави означало рішучий поворот соціально-політичного й культурного розвитку України в напрямку західноєвропейської цивілізації, опертя на її правове та духовне підґрунтя. У «Грамоті до всього українського народу від 29 квітня 1918 р.» зазначено, що «права приватної власності як фундаменту культури й цивілізації відбудовуються в повній мірі»70. Творці Української Держави 1918 р. розглядали інститут Гетьманства не як засіб подолання або ліквідації всіх інших українських політичних течій, а як засіб національної інтеграції, налагодження співпраці між усіма класовими групами та організаціями.
На відміну від політичної нетерпимості соціалістичних лідерів Центральної Ради, а згодом УНР доби Директорії, суспільно-політична позиція Гетьмана була спрямована на те, щоб боротьба між консерватизмом і соціальним радикалізмом могла набрати законно-правові й національно-творчі форми. Від першого дня існування Української Держави і до останнього всі українські політичні партії мали змогу долучитися до її будівництва та утвердження. Скоріше, навпаки, Гетьман весь час прагнув залучити до участі в уряді представників якомога ширшого українського політичного спектру.
Однак усі його зусилля були марними. Для більшості лідерів українських політичних партій найважливішими були т. зв. «соціальні завоювання» революції 1917 р. Унаслідок цього Гетьманат оцінювали як реакційне явище, що привело до влади «поміщика», «царського генерала», а не відновлення традиційної національної державності.
За весь період Гетьманату українська «революційна демократія» накопичувала енергію, відмовляючись від співпраці, і спрямовувала її проти Української Держави. Антигетьманське повстання під проводом українських соціалістів продемонструвало наявність на той час в Україні величезного потенціалу суспільної енергії. На жаль, як це часто було в минулому, він був спрямований проти власної державності. Керманичі протигетьманського виступу не зуміли використати цю енергію на державотворення і послідовну боротьбу з більшовиками та «білою гвардією».
Попри бойкот українських соціалістів дуже коротке (сім з половиною місяців) існування Гетьманату було заповнене надзвичайно інтенсивним і плідним процесом українського державотворення. Він захопив усі ділянки суспільного буття від закордонної політики й військового будівництва, творення адміністрації або земельної
