обставинах не перевищував короля Августа…»47
Здавалося, що діяльність Мазепи мала свої незаперечні позитивні наслідки для Гетьманщини, яка після Хмельницького постійно потерпала від послаблення влади гетьмана. Однак попри всі здобутки цієї доби, піднесення культури та економічне зростання українське суспільство зазнало тяжкої ідеологічної і моральної деструкції, яка унеможливила національну консолідацію під час антимосковської акції гетьмана.
«Під час довгого періоду свого москвофільства, – зауважував В. Липинський, – і запобігання на всі лади перед царем Петром (по теперішньому період федераційний) він (гетьман І. Мазепа. – Ю. Т.) підрізав коріння у всіх тодішніх “самостійників”, тобто тих, що національно-державну справу хотіли поставити у всю її височінь і висунути на чоло тодішнього визвольного руху»48. Зазнав деморалізації викоханий гетьманом той клас, до якого він належав, і зрештою весь народ розкладений москвофільством і позбавлений власних національних ідеалів і послідовних державницьких орієнтирів.
Як наслідок, коли гетьман І. Мазепа, «бажаючи бути честним з собою і примушений ходом подій, сам став на шлях “самостійності”, – зауважував В. Липинський, – то статечне “городове” козацтво, котре одно могло тоді (а може й тепер) рішити про долю України, бачучи заподіяну ним до того часу національній справі шкоду, йому не повірило і за ним не пішло»49.
В. Липинський наголошував, що справа Мазепи мала бути програна, а збитий з пантелику власними провідниками і московськими зайдами український народ «більше сотні літ в церквах Мазепою побудованих проклинав по царському наказу того, хто хотів, але не зумів дати йому волю»50.
Лідер українського консерватизму глибоко переконаний, що ідеали національної свободи й національної солідарності не можна підмінювати жодними іншими гаслами, навіть найпривабливішими (на кшталт більшовицького – «земля селянам»). Ці ідеали потрібно оберігати і плекати в усіх класах і верствах народу, як це роблять англійці, німці, французи, усі великі європейські народи.
Здобути волю для України неможливо, причепивши її «державний та національний віз» до привабливих, здавалося б, валок «всесвітньої революції», «Інтернаціоналу» чи то «Антанти». «Тільки величезним моральним зусиллям, – зазначав В. Липинський, – тільки безмежною любовю до української національної ідеї і до державної як політичного олицетворення повної національної волі, тільки об’єднанням абсолютно всіх честних національних сил коло внутрішньої праці для цієї ідеї можна буде з 40 міліонів темних самоїдствуючих невільників виховати героїв, котрі збудують Україну, а в ній краще для всіх – людське життя»51.
Аналізуючи добу гетьмана Мазепи і трагічний фінал діяльності «цього страдника патріота», В. Липинський підкреслював, що «провідникам народу» ні в якому
