склерозу; ще далі – молода людина із серпоподібно-клітинною хворобою або дитина із сепсисом. Серцевий напад, аневризма головного мозку, інсульт, запалення легень, діабетичний кетоацидоз, енцефаліт, малярія, астма, печінкова недостатність, камені в нирках, позаматкова вагітність, опіки, напади, психічна криза, укуси собак, переломи, респіраторна недостатність, судоми, передозування наркотиками, удари коней, психічні розлади, колоті, вогнепальні або різані рани. Одного разу привезли пацієнта з наполовину відпиляною головою.
Бетті кривиться. Вона бере мене за руку, коли ми проходимо велику залу очікування, у якій пацієнти сидять на пластикових кріслах або стоять у черзі біля стіни, притулившись до плакатів. На неї ніхто не дивиться. Усі дивляться, наче крізь неї. Вона невидима. Я читаю плакати на нашому шляху:
Якщо протягом останніх 48 годин у вас була блювота або діарея, будь ласка, повідомте менеджерові відділення.
Якщо вам 12–50 років і існує ймовірність того, що ви вагітні, повідомте про це радіографові.
Поранення? Травми? Судоми? Зателефонуйте на пряму лінію Національної служби здоров’я. Біль у грудях? Зупинка дихання? Зателефонуйте 999.
Біля плакатів є раковина. Два контейнери прикріплені до стіни. В одному з них засіб для миття рук. Інший – порожній, з нього давно вже прибрали спиртовий гель. Він принаджував алкоголіків. Вочевидь, тим, хто наважився його пити, потрібна допомога, але часто в критичний момент єдиний вихід – забрати гель. Ні в кого немає часу на те, щоб витягувати бездомного пияку з-під раковини і приводити до ладу його організм. Кровоточивий варикоз стравоходу, спричинений цирозом печінки, – це одне з найнеприємніших видовищ у моєму житті. Вени в горлі лопаються, поки з них не починає текти кров. Як це завжди буває з алкогольною залежністю, для цього достатньо менше алкоголю, ніж ви думаєте.
Більшість пацієнтів, які сидять на маленьких кріслах збоку від нас, прийшли не самі. Суперечки залишились у минулому, вони тримаються за руки і гладять своїх близьких по голові. Деякі пацієнти плачуть. Зала очікувань нагадує мені образ Лондона на картині Гоґарта «Джейн-Лейн». Повітря пронизане бідністю. П’яні матері й кістляві батьки. Тут відчувається запах людських тіл і засохлої крові. Відділення невідкладної допомоги з 1215 року й до сьогодні змінилося менше, ніж можна було б подумати. Колись монахині й монахи на чолі лондонських лікарень вважали його місцем притулку для бідних, хворих і безхатьків. Перші медсестри в одній із таких лікарень почали навчання 9 липня 1860 року, і після завершення курсу їм пропонували відвідати Флоренс Найтінгейл у її домі. Ця рідкісна можливість захоплювала їх, але водночас лякала: Найтінгейл робила записи про учнів, зокрема про їхній характер. Що б вона написала про мене?
Упродовж ХIX ст. лікарня залишалася місцем для бідняків, хоча сестринська справа й отримала офіційний статус. У цій професії відчувається відгомін
