ячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо -і відеокасет, дискет, інших носіїв інформації, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Кримінальне переслідування також відбувається згідно з відповідними законами країн, де зафіксовано незаконне відтворення (поширення) творів.
Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.
Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!
ПЕРЕДМОВА
Епіграфів тут багато, і спершу це викликає деяку підозру, хоч уже невдовзі починаєш розуміти: це не вивіски для прикриття, а своєрідний Авторів іконостас, духовні предтечі й отці-засновники його «Капітана» – само по собі доволі цілісне і пристойне товариство. Керуак, Кізі, Буковскі, Паланік… І звісно, Селінджер, чи то пак Голден Колфілд, який очікувано матеріалізується зачитуваним і перечитуваним примірником «Ловця».
Що неочікувано (підкреслю – особисто для мене) – це Авторове в моїх очах радикальне роздвоєння. Ніяк не можу повірити, що фронтмен гурту, музику якого я не витримую довше двох хвилин, і автор цієї прози, від якої часом так важко мені відірватися – одна й та ж людина. Цей солодкавий і, на жаль, такий типово український «дівчачий рок» в моїй уяві ніяк не хоче корелювати з жорсткістю та мудрістю, справжністю та цинічною ніжністю, а головне – з максималізмом романного письма. Так, нерівного, стрибкоподібного. Так, іноді штучного. Але все ж переважно міцного і зрілого.
Тож роздвоєння нехай залишається на моєму сумлінні. Всіх же нас, хто читає книжки, та ще й українською, годиться привітати з новим іменем, новим романом, новим героєм.
І страшенно цікаво, як усе складеться далі.
Юрій Андрухович
Завжди існує дещо більше, завжди можна зробити маленький крок вперед…
Я не повинен забути, що я живий…
Вік – всього лише число.
Можливо, самовдосконалення – це ще не все. Можливо, саморуйнування набагато важливіше.
…По небагатьох днях зібрав син молодший усе та й подався до далекого краю, і розтратив маєток свій там…
Ні, я ненормальний! Клянуся богом, я божевільний!
…Цікаво, як Макмерфі вдалося знову зробити мене великим.
Зранку був ранок, і я досі був живий.
1
Пі на все мав свої залізні причини.
На раптові зникнення з «тепер» і не менш раптові появи «на завтра». На диявольську пиятику і сумнівної репутації дівчат з жовтими прокуреними пальцями та хронічним герпесом на потрісканих губах. На безіменних пристаркуватих друзів-волоцюг з глибинним знанням вищої математики та кинутих напризволяще дітей теренами ледь не всієї країни. На бруднороті тусовки закинутими підвалами з юними безпритульними гастролерами та грибоподібних фанів творчого посліддя Кастанеди. Фактично на все – раціональним воно здавалося чи абсолютно позбавленим звичних норм людської логіки.
От тільки про причини Пі здебільшого волів гордо мовчати. Мовляв, для чого вам питання, відповіді на які вам не сподобаються? У вас завжди лишатиметься вічний двигун конвеєра свіжих новин у стрічках соцмереж – як відволікаючий від реальності маневр, священна місія продовження роду і ритуального виховання собі подібних. А ще – затишна перспектива світлої, як останній день літа, старості й омріяний шанс на свій персональний джекпот. Для чого зайві питання?.. Щасливе «потім» снить небуттям і теперішнього знати не знає.
Так, Пі був ще тим пройдисвітом, і за спиною в нього, як видається мені зараз, лишився далеко не один пройдений світ: десь ущент поруйнований і згаслий, як місячні кратери, а десь квітучий і життєдайний – справжній Едем, що постав на місці безнадійно мертвої Сахари. Наслідивши тут і там відбитками ситуативних підйомів та падінь, Пі розмірено крокував далі, забуваючи про одних і з лотерейною точністю згадуючи про інших.
– Одні проживають життя на сноуборді, інші – на лижах,–
