всім, хто хотів знати, а також і тим, хто не дуже цікавився, Олеся заявляла, що хоче бути аптекаркою. Збирала пляшечки, слоїчки і баночки усіх розмірів і ґатунків, наливала в них чай, молоко і пиво (останнє позичала для такої справи у тата) та шикувала усі на підвіконні, запрошуючи домашніх зайти до її аптеки і неодмінно щось придбати.
А старший на чотири роки двоюрідний брат, відвідавши її «аптеку», урочисто пообіцяв після закінчення школи вступити на фармацевтичний факультет. «Буду торувати тобі шлях!» – сказав він їй і згодом здійснив-таки свою обіцянку.
Ще рік тому Олеся будувала грандіозні плани на майбутнє, і в цих її планах обов’язковими були вища фармацевтична освіта і кохання на все життя…
Зараз ніщо з цього її не цікавить.
Так, вона закінчила медичний коледж за спеціальністю «фармація» і працює у фармацевтичній фірмі на нудній паперовій роботі – і нічого більше. Інколи дівчина загадується: а куди ж поділася та її радість?
І сама ж відповідає собі: мабуть, туди ж, куди й любов…
Олеся міцніше охопила себе руками за плечі, не зводячи очей з таблеток, які вона витягла дві години тому з картонної пачки на тумбочку. Всі, що залишилися. Всі дев’ять.
Вона б не повірила, якби хтось рік тому сказав їй, що вона не зможе впоратися із бажанням знову і знову сягнути по цей препарат, щоб приборкати своїх драконів, які вимагали щоразу нової дози, аби на якийсь час переконати її, що вона з ними впоралася. Та насправді вони просто засинали на кілька годин, щоб, прокинувшись, знову змушувати її сягнути по цей препарат і… це можна було б продовжувати до безконечності.
Але сьогодні вона вирішила покласти край цій безконечності. Раз і назавжди. Треба тільки наважитися.
Треба тільки дістатися станції.
Таблетки називалися відповідно – гіпноген, містили у своєму складі золпідему тартрату 10 міліграм, який був снодійним засобом третьої генерації. Інструкцію до цього препарату дівчина знала напам’ять. Також Олеся чудово знала, що вживати будь-яке снодійне, навіть хваленої третьої генерації, категорично не можна довше чотирьох тижнів. Що це спричиняє психологічну залежність і погіршення загального стану. Що всі побічні ефекти можна анулювати, припинивши вживання препарату, а вона знову і знову купує його. Добре, що є можливість дістати рецепт.
Добре, що до станції недалеко.
Звісно, Олеся пробувала кинути цю справу не раз і не два. Але минав час і безсоння доводило її до того, що вона засинала вдень за робочим столом, у транспорті чи перед телевізором, а вночі крутилася з боку на бік, не в змозі заснути до ранку. І так день у день.
Зрештою вона сягала по інструкцію і знову нічого страшного там не знаходила: побічні дії – повідомляла інструкція – трапляються в поодиноких випадках, а загалом – заспокоювала ця ж інструкція – препарат переноситься добре.
Олеся почувалася тим нещасним винятком, який підтверджував правило, відчуваючи на собі всі наслідки тривалого лікування.
