style="font-size:15px;"> Скажи, з ким ти п’єш пиво, і я скажу, чи варто з ними пити бодай воду….
– Я що сказав – валіть звідси! Треба до державних готуватися, і взагалі… Виспатися хочу.
Вітьок з розумінням поплескав по плечу.
– Точно все в порядку? Бо щось ти занадто блідий, а завтра понеділок, день важкий…
А може, сказати їм правду? Що він цілий день намагається забрати з-перед очей картинку річної давнини, яку сьогодні безперебійно транслює його пам’ять, і що він досі точно не знає, чи ця картинка існувала в реальності, чи лише плід його уяви…
Стрівся поглядом з другом і розвернув крісло на коліщатах до компа.
– Посплю – і все мине… Марті привіт.
Коли не хочеш казати правду, завжди можна збрехати.
– Ну, Марті я твої привіти не передаватиму, цього ще не вистачало, але поспати тобі не завадить, – відповів Вітьок, одягнув піджак, повісив на шию краватку, кивнув Панакоті і… ляснув себе по чолі: – Зовсім з голови вилетіло! Сьогодні ж восьме червня? Ну все зрозуміло. Славське згадав! Кинь з рук і не бери до писка. Він сам винен, сам і поплатився, а нам жити далі.
– Ага, жити не тужити, – підтакнув Панакота, в миру – Андрій Кіт, котрий мріяв про музику, а натомість, за вказівкою батьків, мусив студіювати фармацію, яка йому геть погано давалася… – Добре, що я тоді з вами не поїхав…
Коли за ними нарешті зачинилися вхідні двері, Максим потер долонями обличчя, видудлив одним махом півбляшанки пива, відкрив третю «Готику» і взявся освоювати крижані простори Нордмара, завзято воюючи на боці орків. Під знаменами бога Аданоса він намагався винищити дотла лісовий народ Міртани. Ця війна його заспокоювала.
Добре, що системник потужний і підтримує цю гру, та й монітор рідкокристалічний, з високою розділовою здатністю.
Але сьогодні все було марним. Навіть улюблена гра.
Сьогодні він почав підозрювати одну важливу річ: той нічний жах йому не примарився. Він був насправді…
Увів у пошуковик знайому до болю адресу. Той одразу видав онлайн-карту з місцем призначення.
Курорт Славське відомий на всю Україну. Максим волів би викреслити його з мапи світу назавжди, волів би ніколи не знати про його існування. Минуло триста шістдесят п’ять днів, а він все ніяк не може позбутися відчуття, що та історія ще не завершилася…
Дурня. Пити треба менше.
Швидко позакривав усі зайві вікна і ще раз перечитав надісланий йому у п’ятницю лист.
«Ваше резюме перебуває на розгляді у дирекції. Просимо підійти у понеділок о 10.00 на співбесіду.
З повагою, Костянтин Богданович Дудай, старший юрист МПП фірми «Конвалія».
Отак-от.
Максим відчув, як загупало серце. Ненадовго, на кілька секунд. Це в нього з минулорічного «відпочинку» залишилося. Постнаркотичний ефект. Посилене серцебиття виникало на рівному місці і зникало так само. От як зараз, хоча він анітрохи не хвилювався: чого там хвилюватись
