Щоб усе було, як у людей.
Але нудне сімейне життя не влаштовувало хлопця в принципі. А щоб зробити його цікавим, треба було мати силу, натхнення і бажання щось робити, чого він останнім часом за собою не спостерігав.
Тому Максим узявся вирішувати проблему звичним для себе способом: почав шукати у телефонному списку номери знайомих дівчат, які могли б відгукнутися на його прохання підготуватися до завтрашньої важливої зустрічі. Хтось обов’язково захоче проявити милосердя і виручить його у такий скрутний момент.
На одному з номерів він спіткнувся. Виявляється, він так і не видалив його з контактів.
Завтра у нього починається нове життя, а він зав’яз у минулому, якого вже не зміниш, хоча воно, минуле, змінило все, що могло, у його житті…
Плоский квадратний екран монітора згас.
Максим роззирнувся.
Помаранчева «Шкода-Фабія» самотньо дрімала посеред гаража. Її друг – зелений «Рено-Кенго» – сьогодні ночував не вдома. Як і тато.
І що на це сказала б мама?
Згадавши маму, Максим вирубив комп, узяв ключі і пішов відмикати гараж, сподіваючись, що даішники вже поснули або будуть дивитися не в той бік, куди він поїде.
3
Олександр важко опустився в улюблене крісло.
Він підозрював, що його мало хто любить. Але особливо на це не зважав, бо прийшов на землю не для того, щоб розводити тут з усіма сюсі-пусі.
Його основне призначення у житті – вирватися з загальної біомаси і зробити так, щоб ця біомаса більше ніколи його не поглинула. Можна сказати – він цього досяг. Але якою ціною?
Щастя виявилося таким же примарним, як комунізм для неіснуючої вже імперії. Його син не успадкував жодної риси його характеру.
Хлопець прогулював, проїдав і пропивав усе, що мав, а потім приходив за черговою подачкою. Ні працювати, ні думати, ні планувати своє життя він не збирався, а коли до цього додалися наркотики – все пішло шкереберть.
Невже справді на дітях геніїв природа відпочиває? Бо хто, як не геній, зміг на рівному місці заснувати і розкрутити до всеукраїнських масштабів фармацевтичну гуртово-роздрібну фірму «Конвалія», єдину таку з центром не в Києві, а у Львові?
Фірму його життя…
Але зараз навіть вона його не тішила. І він знав чому.
Залишилася одна вкрай важлива справа, яку він ніяк не може завершити. Щось весь час йому заважає. І поки він не поставить у ній крапку – не бачити йому спокою.
Про любов він уже навіть і не мріяв.
…Крісло під його вагою заскрипіло. Було його особистим кріслом, широким, шкіряним, ніхто інший у це крісло сідати не смів. Широчезний дубовий стіл вміщав у своїх надрах купу важливого мотлоху, зверху стояв монітор з тридцятидюймовою діагоналлю, чорна клавіатура зручно підлаштовувалася під його долоні, зі скрипом витримуючи його натиск і намагаючись час від часу пропускати букви і розділові знаки, щоб зайвий раз його подратувати.
Системний
