чим займається ваш чоловік?
Це питання спантеличило Нору. Він би міг запитати це на кухні, коли вона завела про нього мову, проте зараз така цікавість була недоречною.
Нора могла сказати Стреку, що то не його діло, але досі його боялася. Вона відчувала, що його можна легко розсердити, а стримувана жорстокість може вирватися через будь-яку дрібницю. Тому вона знову збрехала йому, сподіваючись, що це остудить його запал.
– Він… поліцейський.
Стрек здивовано звів брови.
– Невже? Тут? У Санта-Барбарі?
– Так.
– Непогано, як для поліцейського.
– Вибачте? – промовила Нора.
– Не знав, що поліцейським так добре платять.
– Здається, я говорила, що успадкувала будинок від тітки.
– Звісно, я пам’ятаю. Ви говорили.
Намагаючись зробити свою брехню більш правдоподібною, Нора додала:
– Ми мешкали у квартирі. А потім моя тітка померла і ми переїхали сюди. Ви праві: ми ніколи б не спромоглися купити такий будинок.
– Ну, – відповів Стрек, – я радий за вас, чесно. Така гарна жінка заслуговує на гарний будинок.
Він зняв уявний капелюх, підморгнув їй і пішов у напрямку вулиці, де на узбіччі стояв припаркований його білий мікроавтобус.
Нора зачинила двері і спостерігала за ним крізь овальне вітражне віконечко посеред дверей. Стрек озирнувся і помахав їй рукою. Нора відійшла від вікна у темний коридор, звідки її неможливо було побачити, і продовжувала звідти спостерігати за ним.
Певна річ, Стрек не повірив їй. Він знав, що Нора вигадала історію про чоловіка. Не треба було говорити, що вона вийшла заміж за копа; її спроба відхилити його залицяння була занадто очевидною. Краще б вона сказала, що її чоловік – сантехнік чи лікар. Будь-хто, але не коп. І все ж таки Арт Стрек пішов геть. Хоч він і знав про її брехню, все ж пішов, упіймавши облизня.
Тільки тоді, коли мікроавтобус Стрека від’їхав, Нора стала почуватись у безпеці. Хоча, якщо чесно, тінь тривоги залишилася.
2
Після вбивства доктора Дейвіса Везербі Вінс Наско поїхав на своєму сірому мікроавтобусі «форд» до СТО на шосе «Пацифік коаст». У телефонній будці він вкинув в автомат кілька монеток і набрав один із лос-анджелеських номерів, який пам’ятав віддавна.
На тому кінці дроту відповів чоловік і повторив набраний Вінсом номер. Це був один із тих трьох голосів, які відповідали на дзвінки. Вчора голос із телефонної слухавки був тихим, із низьким тембром. Часто Вінсу доводилося розмовляти з іншим чоловіком, власником напрочуд різкого голосу, який дратував Вінса.
Зрідка відповідала жінка; у неї був сексуальний гортанний і якийсь дівочий голос. Вінс ніколи не бачив її, але часто уявляв.
Коли чоловік із тихим голосом повторив номер, Вінс промовив:
– Все
