куди хочуть, роблять, що їм заманеться, і беруть усе, що захочуть. Вони агресивні та самодостатні. У мишей, навпаки, немає ні краплі агресії. Вони зазвичай вразливі, тихенькі й сором’язливі. Найкраще вони почуваються тоді, коли пригинають голову і приймають те, що отримують від життя. Ти – мишка, люба. Це не погано. Ти зможеш бути достатньо щасливою. У мишей, можливо, не таке насичене життя, як у котів, але якщо миша сидить у своїй безпечній нірці, то проживе довше, ніж кіт, і матиме менше клопотів.
Зараз у вітальні нишпорив кіт, котрий лагодив телевізор, а Нора сиділа на кухні тихенько, наче мишка. Вона збрехала Стреку, позаяк нічого не готувала. Пару секунд вона постояла біля зливальниці, зчепивши холодні долоні – вони завжди були холодними – і міркуючи, чим би зайнятися, поки Стрек закінчить роботу й піде. Вона вирішила спекти торт – жовтий із шоколадною глазур’ю. Це допоможе їй відволіктися і забути про двозначне підморгування Стрека.
Нора взяла посуд та інше начиння, не забувши за електроміксер, вийняла з буфету пакетик з інгредієнтами для випічки й почала готувати. Незабаром під впливом рутинної хатньої роботи її змучені нерви заспокоїлись.
Коли вона розлила тісто у дві форми, в кухню прийшов Стрек і запитав:
– Ви любите готувати?
Від здивування Нора ледь не впустила порожню металеву миску з-під тіста та лопатку, проте якось-таки втримала їх і поклала у мийку – при цьому лише легенький брязкіт виказав її напругу.
– Так, я люблю готувати.
– Чудово! Завжди любив жінок, які обожнюють жіночу роботу. А ви, мабуть, ще й вишиваєте, в’яжете, плетете мереживо чи щось таке?
– Плету мережива, – відповіла Нора.
– Ще краще.
– Ви полагодили телевізор?
– Майже.
Нора вже була готова поставити торт у духовку, але не хотіла брати форму, поки Стрек дивився на неї, оскільки боялася, що її руки сильно тремтітимуть. Відтак він побачить її переляк і ще більше знахабніє. Тому Нора залишила повні форми на столі і взялася до глазурі.
Стрек невимушено зайшов углиб великої кухні. Він був розслабленим, приязно посміхався і йшов прямісінько до Нори.
– Можна води?
Нора ледь не зітхнула з полегшенням, переконуючи себе, що йому тут справді потрібна лише холодна вода.
– Так, звісно, – сказала вона, беручи з буфету склянку, а тоді наповнюючи її.
Коли вона обернулася і простягнула йому склянку, він уже стояв поряд, підкравшись тихенько, наче кіт. Нора мимоволі здригнулася, і трохи води вихлюпнулося на підлогу.
– Ви… – почала було вона.
– Ось, – сказав Стрек, забираючи в Нори склянку.
– …злякали мене.
– Невже? – сказав він, посміхаючись і свердлячи її своїми крижаними блакитними очима. – Повірте, я не хотів. Пробачте мені. Пані Дейвон, я нічого вам не зроблю, чесно. Я всього лише хочу води. Сподіваюсь, ви нічого такого не подумали?
Який нахаба! Нора повірити не могла, що є такі нахабні, язикаті, безапеляційні
