контролювати Нору до самої смерті, незважаючи на те, що та вже була дорослою жінкою. Оскільки Вайолет любила вдягатись у все темне, волосся зав’язувала у жмутик, а її бліде гостре обличчя навіть не здогадувалось про існування косметики, вона радше була схожа на чоловіка, ніж на жінку: такий собі суворий чернець у грубій чорній рясі, який снує коридорами якогось похмурого середньовічного монастиря, слідкуючи за поведінкою своїх братів.
Якщо Вайолет ловила Нору за мріянням чи спанням, то суворо вичитувала їй і давала важку роботу: тітка не терпіла лінощів.
Тітка Вайолет дозволяла Норі читати книги – звичайно, перед тим перевіривши їхній зміст, – хоч би тому, що вони повчали. Окрім того, Вайолет часто повторювала:
– Певна річ, звичні до дому жінки, як ото ми з тобою, ніколи не вестимуть гламурне життя і ніколи не подорожуватимуть екзотичними місцями. Тому книжки мають для нас особливе значення. Завдяки їм ми можемо пізнавати світ умоглядно. Саме з цієї причини вони для нас настільки цінні. Це не так уже й зле. Жити у світі книжок краще, ніж спілкуватися з друзями чи пізнавати… чоловіків.
За підтримки поступливого сімейного лікаря Вайолет не віддала Нору в середню школу, зіславшись на слабке здоров’я дитини. Вона навчалася вдома, тому книги також були її єдиною школою.
Нора до тридцяти років не лише прочитала тисячі книг, а й сама навчилася малювати маслом, акрилом, аквареллю й олівцем. Тітка Вайолет схвалювала малювання та живопис. Мистецтво стало ще одним прихистком Нори, в якому вона ховалася від сірих домашніх буднів, і воно допомагало їй уникати людей, які, без сумніву, не прийняли б її, які могли навіть її образити і розчарувати.
В одному кутку Нориної кімнати стояв планшет, мольберт і шафка зі знаряддям для малювання. Вона створила свою невелику студію, зсунувши меблі, а не виносячи зайві деінде, що створило клаустрофобічний ефект.
Норі часто здавалося, що підлога у спальні ось-ось провалиться під масивом дерева, а сама вона гепнеться у кімнату під спальнею, де її розчавить власне ліжко з балдахіном. Зазвичай такі побоювання виникали вночі, але траплялися і вдень. Коли її охоплював подібний страх, Нора вибігала на галявину на задньому дворі, де сиділа на свіжому повітрі, охопивши себе руками, і трусилася. Так відбувалося до її двадцятип’ятиріччя, а потім вона усвідомила, що напади паніки спричиняють не лише надмір меблів і похмурий інтер’єр дому, а й засилля тітки.
Одного суботнього ранку, чотири місяці тому й через вісім місяців після смерті Вайолет Дейвон, Нора раптом відчула гостру потребу у змінах і швидко зробила перестановку у своїй студії. Вона переносила і тягала дрібніші меблі, акуратно розставляючи їх в інших п’яти кімнатах другого поверху. Деякі важчі речі доводилося розбирати і переносити по частинах. Зрештою у спальні залишилися лише ліжко з балдахіном, нічний столик, крісло, мольберт, рисувальна дошка, табуретка та шафка з різним малярським причандаллям. Це все, що їй було потрібно. Потім вона здерла зі стін шпалери.
Упродовж тих запаморочливих вихідних Нора
