відкривати замки та засуви.
Ретривер сумно дивився на останній шматочок шоколаду, але Трейвіс, замислившись, забрав долоню.
Він був готовий заприсягнутися, що пес досить дивно вичікував: через дві секунди після того, як чоловік згадав про батончик, пес потягнувся за ним.
– Ти зрозумів, що я сказав? – запитав Трейвіс. Він почувався дурнем, оскільки запідозрив, що пес розуміє людську мову, і попри те повторив питання: – Ти зрозумів, що я сказав?
Ретривер неохоче відвів погляд від останнього шматочка шоколадки, і їхні погляди вкотре зустрілися. Трейвіс усвідомив, що відбувається якась чудасія, і його знову кинуло у дрож. Але тепер це було приємне відчуття.
Трейвіс завагався і прокашлявся.
– Емм… ти не проти, якщо я візьму останній шматочок?
Собака подивився на останні два квадратики «Плантерза», що досі лежали в долоні Трейвіса, відтак чмихнув, наче шкодуючи, і став дивитися у лобове скло.
– Чорти б мене вхопили! – вигукнув Трейвіс.
Ретривер позіхнув.
Трейвіс знову звернувся до пса, намагаючись не поворухнути рукою, не показувати йому батончик і жодним чином не привертати уваги до шоколаду, крім як на словах.
– Ну, можливо, хлопче, тобі шоколад потрібний більше, ніж мені. Якщо хочеш, то останній шматок твій.
Ретривер подивився на чоловіка.
Досі не рухаючи рукою, лише тримаючи її біля себе, щоб не показати шоколад, Трейвіс промовив:
– Якщо хочеш, бери, бо інакше я викину її.
Ретривер посовався, а тоді нахилився до нього й обережно взяв шоколад із долоні.
– Щоб я сказився! – вигукнув Трейвіс.
Ретривер встав на чотири лапи, випроставшись на сидінні. Тепер він діставав майже до стелі. За мить він глянув крізь заднє скло кабіни й тихо загарчав.
Трейвіс подивився у дзеркало заднього огляду, але не помітив нічого дивного. Лише асфальтована дворядна дорога, вузьке узбіччя і трав’янистий схил справа.
– Гадаєш, слід їхати далі? Ти це хотів сказати?
Пес подивився на Трейвіса, знову визирнув у заднє скло, відтак усівся, підігнувши задні лапи під один бік, і знову почав дивитися вперед.
Трейвіс завів двигун, натиснув муфту зчеплення, виїхав на шосе і взяв курс на північ. Глянувши на свого супутника, він промовив:
– Ти справді є чимось більшим, аніж звичайний пес… чи це я просто з’їхав з глузду? Якщо так… то хто, до дідькової матері, ти такий?
У східній, передміській, частині Чепмен-авеню Трейвіс повернув на захід – у напрямку згаданого ним раніше «Макдональдса».
– Тепер я вже не можу тебе відпустити чи віддати у притулок, – промовив Трейвіс, а за хвилину додав: – Інакше я помру від цікавості.
Вони проїхали ще кілька кілометрів, аж поки не припаркувалися біля «Макдональдса».
– Гадаю, ти тепер мій пес, – промовив Трейвіс.
Ретривер не відреагував жодним чином.
