будинки Нового Кварталу.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Либонь, із тим самим почуттям, із яким Колумб вирушив на пошуки Нового Світу, міс Марпл перейшла місточок, пішла далі стежкою і через чотири хвилини вже вийшла на вулицю, яка називалася Обрі-клоз.
Звичайно ж, міс Марпл бачила будинки Нового Кварталу з вулиці Маркет-Бейзинґ-роуд, тобто бачила здалеку ці вулиці-клози та ряди охайних і міцно споруджених будинків із їхніми телевізійними антенами та дверима й вікнами, пофарбованими в синій, рожевий, жовтий і зелений колір. Але досі вони мали для неї реальність такої собі географічної мапи. Вона не була ні в них, ні біля них. Але тепер вона тут і дивиться зблизька, як виростає цей чудовий новий світ, світ, котрий, за всіма розповідями, які чула про нього, був чужий тому, що вона досі знала. Він скидався на акуратну модель, збудовану з дитячих цеглинок. І навряд чи здавався реальним для міс Марпл.
Люди теж здавалися їй нереальними. Молоді жінки в штанях, досить зловісні на вигляд молодики та підлітки, величезні груди п’ятнадцятирічних дівчат. Міс Марпл не могла позбутися враження, що це світ жахливо розбещений. Ніхто не звертав на неї особливої уваги, поки вона плентала між тими будинками. З вулиці Обрі-клоз звернула на Дарлінґтон-клоз. Ішла повільно, а йдучи, жадібно дослухалася до уривків, що долітали до неї з розмов між матерями, які котили дитячі візки, між дівчатами й молодиками, між зловісними на вигляд піжонами (вона анітрохи не сумнівалася в тому, що вони піжони), які обмінювалися між собою якимись брутальними репліками. Матері виходили на ґанки своїх осель і кликали дітей, що, як і завжди, вичворяли все те, що їм заборонено вичворяти. «Діти ніде й ніколи не змінюються», – подумала міс Марпл із почуттям розчуленої вдячності. І незабаром вона стала всміхатися й перейшла до звичних для себе порівнянь.
Он та жінка дуже схожа на Карі Едвардс, а ота чорнява – викапана Мері Гупер, і немає сумніву, що їй так само не пощастить у шлюбі, як не пощастило Мері. Оті хлопці – темноволосий дуже схожий на Едварда Ліка, що любить потеліпати язиком, утім, жодної шкоди від того нема, він непоганий хлопець зрештою, а русявий нічим не відрізняється від Джоша місіс Бедвел. Приємні хлопці вони обидва. А отой, схожий на Ґреґорі Бінза, навряд чи чогось досягне в житті, певно, і мати в нього така сама…
Вона завернула за ріг і вийшла на Волсінґем-клоз. Настрій у неї з кожним кроком поліпшувався.
Новий світ нічим не відрізнявся від старого. Будинки інші, вулиці називаються клозами, одяг інший, голоси інші, але люди тут такі, як і всюди. Хоч їхня мова трохи й відрізняється, але теми розмов ті самі.
Знову й знову звертаючи за ріг вулиці у своїх дослідницьких мандрах, міс Марпл зрештою втратила відчуття напрямку й знову вийшла на самий край нової забудови. Вона йшла тепер по вулиці Карисбрук-клоз, половина будинків на якій ще будувалися. У вікні другого поверху щойно закінченого будинку стояли хлопець і дівчина. Їхні голоси линули над вулицею
