що я маю на увазі. Не в галузі скоєння вбивств, а в галузі їхнього розслідування. Це правда, чи не так?
Міс Марпл скромно промурмотіла, що їй справді довелося брати участь у розслідуванні вбивств раз або двічі.
– Я чула, що були вбивства й у цьому селі. Про одне з них розповідали однієї ночі у клубі «Бінґо». Воно сталося в Ґосінґтон-Холі. Я б ніколи не купила дім, у якому було скоєно вбивство. Я б не сумнівалася, що туди приходять привиди.
– Вбивство було скоєне не в Ґосінґтон-Холі. Туди було підкинуто труп.
– Його знайшли на килимку в бібліотеці, так розповідають?
Міс Марпл кивнула головою.
– Справді? Можливо, вони мають намір зняти фільм про те вбивство. Можливо, саме тому Марина Ґреґ купила Ґосінґтон-Хол?
– Марина Ґреґ?
– Так. Вона та її чоловік. Він чи то продюсер, чи то режисер – звати його Джейсон, а як далі, не пам’ятаю. Але Марина Ґреґ, яка вона гарна жінка, правда ж? Звичайно, вона не грала в багатьох кінофільмах останніх років – бо хворіла протягом тривалого часу. Але я досі думаю, що ніхто не може зрівнятися з нею. Ви бачили її в «Карменеллі»? А у фільмах «Ціна кохання» та «Мері – королева Шотландії»? Вона вже не така молода, як колись, але завжди буде чудовою актрисою. Я завжди буду її палкою шанувальницею. У підлітковому віці вона мені часто снилася. Я була неймовірно щаслива, коли для «Служби Святого Іоанна» на Бермудах організували доброчинний концерт і Марина Ґреґ приїхала, щоб відкрити його. Я мало не збожеволіла від збудження, і раптом у той день у мене піднялася температура, й лікар заборонив мені виходити з дому. Але я не збиралася визнавати поразку. Власне, я почувалася не так погано. Тож я підвелася з ліжка, добре нафарбувалася та напудрилася й пішла на концерт. Мене відрекомендували їй, і ми розмовляли не менш як три хвилини, і вона дала мені свій автограф. Це було чудово. Я ніколи не забуду той день.
Міс Марпл подивилася на неї пильним поглядом.
– Сподіваюся, вам потім не стало гірше після таких хвилювань? – зі щирою тривогою в голосі запитала вона.
Гізер Бедкок засміялася.
– Аж ніяк. Я ніколи не почувала себе так чудово. Вважаю, що коли чогось дуже хочеш, то мусиш іти на ризик. Я завжди так роблю.
І знову засміялася – радісним, дзвінким сміхом.
Артур Бедкок сказав із захватом у голосі:
– Ніщо не може стримати Гізер. Вона завжди все зробить по-своєму.
– Елісон Вайд, – промурмотіла міс Марпл із задоволеним виразом обличчя.
– Даруйте мені? – перепитав містер Бедкок.
– Та нічого. Просто я згадала одну давно знайому мені людину.
Гізер подивилась на неї із запитанням у погляді.
– Ви нагадали мені про неї, це все.
– Справді? Сподіваюся, вона була приємною жінкою.
– Вона була дуже приємною, – відказала міс Марпл. – Добра, здорова, сповнена життя.
– Але вона мала й свої вади, звичайно ж? – засміялася Гізер. – Я їх маю.
– Елісон
