забувайте, моя люба, я не вічний. А Сенфорд, дозвольте вам сказати, має вищу кваліфікацію, аніж я. Він першокласний лікар.
– Молоді лікарі всі однакові, – сказала міс Марпл. – Вони міряють тобі кров’яний тиск, і хоч би що з тобою було, приписують тобі якісь пігулки масового виробництва. Рожеві, жовті, коричневі. Сьогоднішня медицина схожа на супермаркет – усе запаковане.
– А вам би хотілося, щоб я приписав вам п’явки, проносне та натирання грудей камфорною олією?
– Я й сама лікуюся в такий спосіб, коли в мене кашель, – бадьорим голосом відповіла міс Марпл. – І це мені дуже допомагає.
– Нам не подобається старість, ось у чому проблема, – лагідно сказав Гейдок. – Я ненавиджу її.
– Ви молода людина супроти мене, – сказала міс Марпл. – І я, власне, не проти старості. Я проти принижень, які вона приносить із собою.
– Мабуть, я розумію, що ви маєте на увазі.
– Тебе ніколи не залишають саму-одну! Тобі надзвичайно складно викроїти кілька хвилин для себе. І навіть моє плетіння не приносить мені стільки втіхи, як раніше, а я справді вмію плести. Та тепер я весь час пропускаю петлі – і часто навіть не помічаю, що пропустила їх.
Гейдок подивився на неї замисленим поглядом.
Потім його очі зблиснули.
– Завжди можна вдатися до протилежного.
– Що ви маєте на увазі?
– Якщо ви не можете плести, то чом би вам для різноманіття не порозплітати вже сплетене? Пенелопа так робила.
– Навряд чи я перебуваю в її становищі.
– Але ж ви майстер розплітання складних вузлів?
Він підвівся.
– Мені треба йти. Що я вам приписав би – то це привабливе й заплутане вбивство.
– Як ви можете таке казати?
– А втім, ви могли б і не занурюватися в нього по шию. Я завжди думаю про методи, до яких удавався друзяка Холмс. Схоже, його методи вже застаріли. Але про нього ніколи не забудуть.
Міс Найт забігла до кімнати після того, як пішов лікар.
– Бачу, ви значно повеселішали. Доктор приписав вам якийсь тонік?
– Він рекомендував мені розважитися вбивством.
– Цікавим детективним романом?
– Ні, – сказала міс Марпл. – Убивством у реальному житті.
– Отакої! – вигукнула міс Найт. – Але звідки взяти вбивство в цьому тихому закутні?
– Убивство може бути скоєне де завгодно, – сказала міс Марпл. – І так воно є.
– Можливо, у Новому Кварталі? – припустила міс Найт. – Багато з тих піжонів носять ножі.
Та коли вбивство було скоєне, це трапилося не в Новому Кварталі.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Місіс Бентрі відступила на крок або два, подивилася на себе у дзеркалі, злегка поправила капелюх (вона не звикла носити капелюхи), натягла шкіряні рукавички високої якості й вийшла з дому, ретельно зачинивши й замкнувши за собою двері. Минуло близько трьох тижнів після її розмови з міс
