– сказала Елла. – А китайський чай пийте без мене.
Еллі Зелінські можна було дати років тридцять п’ять. На ній був добре пошитий костюм, мереживна блузка, і вона, здавалося, дихала самовпевненістю. Коротко підстрижене волосся відкривало широкий лоб.
– Ви тут жили, наскільки мені відомо, – сказала вона, звертаючись до місіс Бентрі.
– Це було вже досить давно, – відповіла місіс Бентрі. – Коли помер мій чоловік, я продала будинок, і відтоді він змінив кілька власників.
– Місіс Бентрі запевняє, що не має нічого проти тієї перебудови, яку ми тут здійснили, – сказала Марина.
– Я була б дуже розчарована, якби ви тут нічого не перебудували, – сказала місіс Бентрі. – Я прийшла сюди, охоплена цікавістю. У селі про цю перебудову ходять просто-таки неймовірні чутки.
– Я ніколи не думала, що так важко знайти водопровідників у цій місцевості, – сказала міс Зелінські, діловито жуючи сандвіч. – Хоч, власне, то була не моя робота, – провадила вона.
– Усе тут – твоя робота, – сказала Марина, – і ти це знаєш, Елло. Керувати обслугою, наглядати за встановленням водогону, сперечатися з будівельниками.
– Вони тут навіть не чули про венеціанські вікна.
Елла подивилася у вікно.
– А краєвид тут чудовий, мушу визнати.
– Стара добра Англія, – сказала Марина. – І атмосфера в домі відповідна.
– Панорама не здавалася б тут такою сільською, якби не дерева, – сказала Елла Зелінські. – Он там житловий масив росте просто на очах.
– Його не було, коли я тут жила, – сказала місіс Бентрі.
– Ви хочете сказати, що тоді тут не було нічого, крім села? Місіс Бентрі кивнула головою.
– Певно, тут важко було щось купити в крамницях?
– Я так не думаю, – сказала місіс Бентрі. – Навпаки, з цим ніяких проблем не було.
– Вирощувати квіти цікаво й приємно, – сказала Елла Зелінські, – але ж ви тут висаджуєте й городину. Чи не простіше й легше було б купувати овочі – сподіваюся, супермаркет тут є?
– Думаю, до цього йдеться, – сказала місіс Бентрі, зітхаючи. – Проте овочі із супермаркету мають зовсім інший смак.
– Ти даремно хочеш зіпсувати атмосферу доброго англійського села, Елло, – сказала Марина.
Двері відчинилися, й у них зазирнув Джейсон.
– Моя люба, – сказав він, звертаючись до Марини. – Мені дуже не хотілося б тебе турбувати, але їх цікавить твоя особиста точка зору.
Марина зітхнула й підвелася. Вона повільно поплентала до дверей.
– Завжди одне й те саме, – пробурмотіла вона. – Пробачте, місіс Бентрі. Не думаю, що це забере в мене більш як хвилину або дві.
– Атмосфера, – сказала Елла Зелінські, коли Марина вийшла й зачинила за собою двері. – Ви вважаєте, що цей дім мав свою атмосферу?
– Я ніколи так про нього не думала, – сказала місіс Бентрі. – Це був просто дім. Досить незручний у чомусь одному й досить приємний і затишний – в
