чайний столик і кілька стільців. За чайним столиком сиділа Марина Ґреґ, а до полиці над каміном прихилився чоловік, який здався місіс Бентрі найбридкішим з усіх, кого їй раніше доводилося бачити.
Лише за кілька хвилин до того, як рука місіс Бентрі піднялася, щоб натиснути на кнопку дзвінка, Марина Ґреґ сказала чоловікові своїм лагідним, але сповненим ентузіазму голосом:
– Цей будинок мені подобається, Джинксе, дуже подобається. Це те, чого мені завжди хотілося. Англійська тиша й англійське село. Я можу уявити собі, як я тут живу й проживу до кінця життя, якщо буде треба. І ми житимемо тут згідно з англійськими традиціями. Ми щодня питимемо китайський чай із мого чудового ґеорґіанського сервізу. І ми милуватимемося з вікна цими моріжками та цим англійським бордюром із трав. Я нарешті повернулася додому, так себе почуваю. Я відчуваю, що можу тут оселитися, що тут мені буде затишно і я тут буду щаслива. Цей будинок стане моїм домом. Ось що я почуваю. Тут – мій дім. Дім.
І Джейсон Рад (відомий своїй дружині як Джинкс) усміхнувся до неї. То була поблажлива і згідлива усмішка, але вона була й досить стриманою, бо зрештою він чув це від своєї дружини вже не раз. Можливо, цього разу й буде, як вона сказала. Можливо, саме тут Марина Ґреґ почуватиме себе вдома. Але він надто добре знав, як швидко згасає її початковий захват. Вона щоразу була цілком переконана, що знайшла саме те, чого їй раніше не вистачало. Він сказав своїм глибоким голосом:
– Чудово, моя люба. Справді чудово. Я дуже радий, що тобі тут подобається.
– Подобається? Та я в захваті від цього місця. А ти хіба від нього не в захваті?
– Звичайно, у захваті, – сказав Джейсон Рад. – Звичайно.
Садиба й справді непогана, подумав він. Добра, міцно збудована, не позбавлена переконливої потворності у вікторіанському стилі. Вона вселяє відчуття надійності та безпеки, визнавав він. Тепер, після того як її головні фантастичні незручності усунуто, в ній можна буде досить комфортабельно жити. Непогане місце, щоб навідуватися сюди вряди-годи. Якщо їм пощастить, то Марині, можливо, протягом бодай двох або навіть двох із половиною років не набридне перебувати тут. Усе залежатиме від багатьох причин.
Марина сказала, легко зітхнувши:
– Яка то радість, коли тобі знову добре. Коли ти знову почуваєш себе сильною і готовою терпіти проблеми життя.
А він знову їй відповів:
– Це чудово, моя люба, справді чудово.
І саме в цю мить двері відчинилися, й італійський дворецький пропустив перед собою місіс Бентрі.
Марина Ґреґ зустріла її надзвичайно приязно. Вона пішла їй назустріч, простягаючи перед собою руки й кажучи, яка вона рада знову з нею зустрітися. І яким чудовим збігом став той факт, що вони тоді познайомилися в Сан-Франциско, а через два роки вона й Джинкс купили дім, який раніше належав місіс Бентрі. І вона сподівається, вона щиро сподівається,
