синів і двох дочок, – сказала місіс Бентрі, – і вони розкидані по всьому світу. Одне в Кенії, друге – в Південній Африці. Одне неподалік від Техасу, а ще одне, дякувати Богові, в Лондоні.
– Четверо, – сказала Марина Ґреґ. – Четверо – а онуків?
– Дев’ятеро на сьогодні, – сказала місіс Бентрі. – Бути бабусею – велика втіха. Ти вільна від материнських турбот і материнської відповідальності. Ти можеш псувати їх, як тобі заманеться.
Джейсон Рад урвав її.
– Боюся, сонце світить вам у вічі, – сказав він і підійшов до вікна поправити штору. – Ви повинні розповісти нам усе про це чудове село, – сказав він, повертаючись назад.
Він подав їй філіжанку чаю.
– Хочете гарячий млинець, або сандвіч, або тістечко? У нас італійська кухарка, і вона готує дуже смачні тістечка та печиво. Як бачите, ми вже цілком повернулися до традиції англійського полудневого чаювання.
– Чай у вас просто чудовий, – сказала місіс Бентрі, попиваючи запашний трунок.
Марина Ґреґ усміхалася і здавалася задоволеною. Раптове нервове пересмикування пальців, яке Джейсон Рад помітив у неї дві хвилини тому, припинилося. Місіс Бентрі дивилася на актрису з великим захватом. Марина Ґреґ досягла зеніту своєї слави до того, як стали надавати такого великого значення об’єму грудей, талії та клубів. Її ніхто не назвав би «секс-бомбою», «розкішним бюстом» або «незрівнянними клубами». Вона була висока, струнка і гнучка. Форми її обличчя та голови мали щось від тієї краси, яку ми приписуємо Ґреті Ґарбо. У свої фільми вона принесла не тільки секс, а й свою особистість. Несподіваний оберт її голови, погляд глибоких і прегарних очей, легке тремтіння губів – і серце у глядача завмирало, бо він бачив перед собою красу, від якої йому перехоплювало подих і яка залежить не від правильності рис обличчя, а від магії тіла, що захоплює зненацька кожного, хто її споглядає. Усе це досі в ній збереглося, хоч і не було таким очевидним. Як і багато актрис кіно та театру, вона була наділена вмінням свідомо змінювати свою особистість. Вона могла замкнутися в собі, бути тихою, лагідною й у такий спосіб розчарувати шанувальника свого таланту. А потім несподіваний оберт голови, порух рук, раптова усмішка – і чари поверталися до неї.
Чи не найбільшу славу вона здобула своєю грою у фільмі «Мері – королева Шотландії», і саме її гру в цьому фільмі пригадала місіс Бентрі тепер, коли дивилася на неї. Погляд місіс Бентрі ковзнув на чоловіка. Він також дивився на Марину. Коли його погляд на мить відірвався від неї, на його обличчі відбилися всі його почуття. «Господи праведний, – подумала місіс Бентрі, – та він обожнює її».
Вона сама не могла збагнути, чому вона так здивувалася. Либонь, тому, що преса приділяла надто багато уваги кінозіркам, їхнім любовним та подружнім стосункам, і мало хто сподівався побачити все це в реальній дійсності. Піддавшись несподіваному пориву, вона сказала:
– Я сподіваюся, вам тут сподобається й ви зможете пожити тут протягом
