яка була на чергуванні, приязно усміхаючись, налила йому лимонаду. Наступними піднялися по сходах містер і місіс Бедкок. Гізер Бедкок, розчервоніла й радісна, йшла трохи попереду свого чоловіка.
– Містер і місіс Бедкок, – оголосив лакей у лівреї.
– Місіс Бедкок, – сказав вікарій, обертаючись, із келихом лимонаду в руці, – невтомний секретар нашої служби. Вона одна з наших найкращих працівників. Я навіть не знаю, як би «Служба святого Іоанна» змогла обходитися без неї.
– Не сумніваюся, що вам справді ціни немає, – сказала Марина.
– Ви мене не пам’ятаєте? – грайливим тоном запитала Гізер. – Та як ви могли б запам’ятати мене, адже ви зустрічаєтеся із сотнями людей. До того ж це було багато років тому. І не так близько звідси – аж на Бермудах. Я була там з однією з наших груп швидкої допомоги. О, відтоді минуло вже багато часу.
– Ще б пак, – відповіла Марина Ґреґ, чарівно всміхаючись.
– Я так добре це пам’ятаю, – сказала місіс Бедкок. – Я була схвильована, ви знаєте, дуже глибоко схвильована. Була тоді зовсім юною дівчиною. Подумати тільки – я матиму нагоду побачити Марину Ґреґ у плоті – о, яке щастя! Я завжди була вашою палкою шанувальницею.
– Мені дуже приємно почути це від вас, дуже приємно, – лагідно промовила Марина, ковзаючи поглядом понад плечем Гізер до наступних запрошених, які вже наближалися.
– Не хочу надто набридати вам, – сказала Гізер, – але я мушу…
«Бідолашна Марина Ґреґ, – сказала місіс Бентрі, звертаючись до самої себе. – Мабуть, для неї це повсякденна ситуація. Якого треба терпіння!»
Гізер, вочевидь, була сповнена рішучості завершити свою оповідь.
Місіс Олкок важко дихала над плечем місіс Бентрі.
– Скільки тут вони всього змінили! Я не повірила б, якби не побачила на власні очі. Це ж скільки грошей!..
– …загалом-то хворою я себе не почувала. І подумала, що повинна…
– Це горілка, – сказала місіс Олкок, із підозрою дивлячись на свій келих. – Містер Рад запропонував мені скуштувати її. Це щось дуже по-російському. Не думаю, щоб вона сподобалася мені…
– …І я сказала собі: я не хочу визнавати свою поразку. Добре підмалювалася…
– Мабуть, буде нечемно, якщо я просто поставлю його кудись. – У голосі місіс Олкок пролунали нотки розпачу.
Місіс Бентрі лагідно її заспокоїла:
– Зовсім ні. Горілку треба просто вилити в горло одним ковтком. – Місіс Олкок витріщилася на неї з подивом. – Але це потребує практики. Поставте свій келих на стіл і візьміть мартіні з тієї таці, яку розносить дворецький.
Вона відвернулася до Гізер Бедкок, яка ще не закінчила свою натхненну балаканину.
– Я ніколи не забуду, якою гарною ви були в той день. Я сто разів мала слушність, що знехтувала своїм нездужанням.
Цього разу відповідь Марини не була такою машинальною. Тепер її погляд, який ковзнув понад плечем Гізер Бедкок, здавалося,
