подивлюся, чи зможу чимось допомогти, – сказала місіс Бентрі.
Вона обернулася й швидко рушила до сходів. Завернувши за ріг, наштовхнулася на Джейсона Рада.
– Ви бачили Еллу? – запитав він. – Еллу Зелінські?
– Вона увійшла до однієї з ванних кімнат. Вона там чогось шукає. Нюхальну сіль чи щось таке.
– Уже не треба, – сказав Джейсон Рад.
Щось у тоні його голосу вразило місіс Бентрі. Вона рвучко підвела голову.
– Їй погано? Їй зовсім погано?
– Можна сказати й так. Та бідолашна жінка померла.
– Померла? – Місіс Бентрі була приголомшена. Вона повторила те, що вже сказала раніше: – Але ж із нею все було гаразд зовсім недавно.
– Я знаю. Знаю, – сказав Джейсон. Його обличчя потемніло. – Це ж треба такому статися!
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
І
– Ось маєте, – сказала міс Найт, ставлячи тацю зі сніданком на столик біля ліжка міс Марпл. – А як ми себе почуваємо цього ранку? Бачу, ми вже відкрили штори, – додала вона з відтінком несхвалення в голосі.
– Я прокидаюся рано, – сказала міс Марпл. – Та й ви не станете спати довго, коли доживете до мого віку, – докинула вона.
– Місіс Бентрі телефонувала, – сказала міс Найт, – десь півгодини тому. Вона хотіла поговорити з вами, але я сказала, щоб вона зателефонувала згодом, після того як ви поснідаєте. Я не збиралася турбувати вас тоді, коли ви ще не випили чаю й нічого не їли.
– Коли мені телефонують мої друзі, я хотіла б, щоб про це повідомляли зразу, – сказала міс Марпл.
– Даруйте мені, – сказала міс Найт, – але тривожити вас так рано здалося мені вкрай нерозумним. Спершу ви вип’єте чаю, з’їсте варене яєчко та грінку з маслом, а тоді ми подивимося.
– Вона телефонувала півгодини тому, – замислено промовила міс Марпл. – Тобто це було – дайте мені подумати – десь о восьмій годині.
– Ну ж бо, моя люба, не сушіть собі цим голову, – сказала міс Найт із нотками втішання в голосі. – Я сподіваюся, вона скоро зателефонує знову. Чи ви хочете, щоб я зателефонувала їй для вас?
– Ні, дякую, – сказала міс Марпл. – Я хочу з’їсти свій сніданок, поки він гарячий.
– Сподіваюся, я нічого не забула, – весело кинула міс Найт.
Але нічого не було забуто. Чай був, як і годиться, залитий окропом, яйце варилося рівно три хвилини й сорок п’ять секунд, грінка була підсмажена дуже рівно, масло подане на стіл у невеличкому горнятку, а банка з медом стояла поруч. Міс Марпл ніяк не могла заперечувати, що, з багатьох поглядів, міс Найт – справжній скарб. Старенька з’їла свій сніданок із великим апетитом. Потім знизу почувся шум пилососа. Прийшла Черрі.
В унісон із шумом пилососа лунав дзвінкий голос, який наспівував одну з найпопулярніших мелодій дня. Міс Найт, яка прийшла забрати тацю з посудом від сніданку, похитала головою.
– Мені не до вподоби, коли та молода жінка співає на весь дім, – сказала вона. – У цьому є якийсь вияв нешанобливості.
Міс Марпл легенько всміхнулася.
