ще один зустрічний потяг, хоч і не з таким оглушливим брязкотом, як перший. Потяг, у якому їхала місіс Макґілікаді, знову став набирати швидкість. У ці хвилини ще один потяг, який тепер їхав у тому самому напрямку, що й вони, став швидко наближатися до них, і в якусь мить навіть здалося, що два потяги зіштовхнуться. Потім деякий час вони їхали паралельно: то один їхав трохи швидше, то другий. Місіс Макґілікаді дивилася зі свого вікна, намагаючись зазирнути у вікна навпроти. Більшість фіранок були опущені, але іноді в тих вагонах можна було бачити пасажирів. Другий потяг був не дуже наповнений, і багато вагонів були зовсім порожні.
У ту мить, коли стало здаватися, що обидва потяги стоять на місці, фіранку у вікні одного з вагонів підкинуло вгору, наче поривом вітру. Місіс Макґілікаді зазирнула в освітлений вагон першого класу, який був від неї на відстані лише кількох футів.
Вона судомно хапнула ротом повітря й підхопилася на ноги.
Стоячи спиною до вікна й до неї, якийсь чоловік стискав руками горло жінки, що дивилася на нього, і повільно та невблаганно душив. Очі в неї вибалушилися з очниць, обличчя було червоне й налите кров’ю. Поки місіс Макґілікаді дивилася, приголомшена й зачарована, настав кінець; тіло жінки обм’якло й посунулося вниз у його руках.
У цю мить поїзд місіс Макґілікаді знову пригальмував, а другий став набирати швидкість. Він поїхав уперед і через хвилину або дві зник із виду.
Рука місіс Макґілікаді майже підсвідомо вхопилася за шнур стоп-сигналу, але потім завагалася. Який сенс було зупиняти поїзд, у якому їхала вона сама? Жахіття, яке вона бачила так близько перед собою, та незвичні обставини паралізували її тіло. Треба було негайно вжити якихось заходів – але яких?
Двері до її купе відчинилися, і контролер сказав:
– Ваш квиток, будь ласка.
– Щойно задушили жінку, – сказала вона. – У потязі, який зараз нас проминув. Я це бачила на власні очі.
Контролер подивився на неї із сумнівом у погляді.
– Пробачте, що ви сказали, мем?
– Чоловік задушив жінку! У потязі. Я все бачила – крізь вікно.
І вона показала пальцем на те вікно, крізь яке все бачила.
Контролера, здавалося, опанували глибокі сумніви.
– Задушив? – запитав він із недовірою в голосі.
– Так, задушив! Я на власні очі бачила, як він її задушив. Ви мусите негайно вжити якихось заходів!
Контролер вибачливо кахикнув.
– А вам не здається, мем, що ви трохи задрімали… і той… – він тактовно урвав своє припущення.
– Я й справді трохи задрімала, але якщо ви думаєте, що мені це наснилося, то помиляєтеся. Кажу вам, я все бачила на власні очі.
Очі контролера впали на розгорнутий журнал, який лежав на її сидінні. На розкритій сторінці чоловік душив дівчину, тоді як інший чоловік,
