з літературної майстерності). Цей викладач опублікував чотири книжки поезій та свою магістерську дипломну роботу (все це в університетському видавництві). Він курить дур і носить медальйон з символом миру. П’єсу жирного мимрія ставить театральна перформанс-трупа під час антивоєнного страйку, який паралізує університетський кампус у травні 1970181. Одного з персонажів грає той викладач.
Тим часом Білл Денбро написав детективну повість у жанрі «злочин у закритій кімнаті», три науково-фантастичних оповідання та кілька повістей жахів, які великою мірою завдячували Едгару Аллану По, Говарду Філіпсу Лавкрафту і Ричарду Метисону182 – з плином часу він казатиме, що ті оповідання нагадували катафалк середини ХІХ сторіччя, тільки оснащений турбонагнітачем і вималюваний червоною фосфоресцентною фарбою.
Одне з науково-фантастичних оповідань приносить йому «В».
«Це вже краще, – пише на титульній сторінці викладач. – У контратаці прибульців ми бачимо зачароване коло, в якому насильство породжує насильство. Мені, зокрема, сподобався “голконосий” космічний корабель як символ соціально-сексуального вторгнення. Хоча воно й залишається наскрізь пронизаним дещо бентежним настроєм, оповідання цікаве».
Решта отримують оцінки не вищі за «С».
Нарешті одного дня під час занять він підводиться – після обговорення замальовки одної хворобливо-жовтавої дівчини про корову, яка досліджує на безлюдному полі викинутий кимсь двигун (чи то після якоїсь ядерної війни, чи то ні), що триває вже майже сімдесят хвилин. Хворобливо-жовтава дівчина, яка безперервно курить сигарети «Вінстон» і раз у раз колупає прищі, що гніздяться в западинах її скронь, наполягає на тому, що ця її замальовка є соціально-політичним маніфестом у дусі раннього Орвелла183. Більшість студентів – і сам викладач – з цим погоджуються, але дискусія харамаркає собі далі.
Коли Білл підводиться, на нього дивляться всі присутні. Він високий і має певний чар.
Говорячи старанно, без заїкання (він не заїкається вже понад п’ять років), він каже:
– Я цього абсолютно не розумію. Нічого з цього не розумію. Чому твір мусить бути соціально-якимсь там? Політика… культура… історія… чи не є вони природними інгредієнтами будь-якої оповідки, якщо вона гарно написана? Я маю на увазі…
Він озирається довкола, бачить неприязні очі й нечітко усвідомлює, що вони сприймають це як якогось роду атаку. Може, це вона й є. Вони думають, усвідомлює він, що, ймовірно, в їхньому середовищі дехто є сексистським торговцем смертю.
– Я маю на увазі… чи не можете ви, люди, дозволити літературним історіям бути просто історіями?
Не відповідає ніхто. Мовчанка затягується. Він там так і стоїть, переводячи погляд від одної пари холодних очей до іншої. Хворобливо-жовтава дівчина видмухує дим і топче недопалок у попільничці, яку принесла з собою в наплічнику.
Мається на увазі війна у В’єтнамі, бурхливі демонстрації проти якої в американських університетах і коледжах (іноді з жертвами серед протестувальників) тривали від середини 1960-х до початку 1970-х.
Richard Matheson (1926—2013) – письменник і кіносценарист, який плідно працював у жанрах фантастики й жахів; зокрема, йому Стівен Кінг присвятив свій роман «Зона покриття», який було видано «КСД» у 2006.
George Orwell (1903—1950) – англійський письменник, критик, журналіст; автор найвпливовішого у світовій культурі антитоталітарного роману «1984».
